П'янкий вітер минулого

Розділ 33

- Пане Річен, прошу сюди.

Глухий стукіт кроків лунав сірим коридором місцевої в'язниці, відлунюючи від холодних стін. Алан йшов за конвоєм, відчуваючи, як стискається серце від моторошного видовища, що відкривалося перед його очима. Вперше він опинився в такому місці, адже ніколи раніше не мав справ із ув'язненими.

- У вас є двадцять хвилин.

Охорона відчинила двері до кімнати допиту і Алан увійшов. Нейтан уже сидів за столом, його обличчя випромінювало суміш зухвалості та подиву.

- Ну привіт, друже… Як адвокат родини Скот, ти мав би вже давно оббивати пороги всіх можливих установ, щоб мене звідси витягнути.

Алан повільно поставив свою сумку на стілець і дістав папери, які підсунув Нейтану під ніс.

- Я підписував договір із твоїм батьком, а не з тобою. І він вже як місяць добіг свого терміну.

- Як близький друг, ти б міг щось зробити.

- Я тобі говорив, що мені набридло витягувати тебе з різного лайна. А зараз ти ще й у гіршій ситуації… Несплата податків – це не розлучення. Я не волію бруднитися у справах, де повинен захищати інтереси винної особи.

- Якби не та адвокатка, цього б не було.

Алан зітхнув.

- Облиш, Нейтане. Рано чи пізно, все таємне стає очевидним. Тим паче, це не вона накликала на тебе податкову.

- А хто ж тоді? Кому це було вигідно?

- Я працюю над цим. Але це точно не Саран. Хтось її хотів підставити.

Нейтан скривився.

- Чому ти її так захищаєш? Бо вона твоя учениця? Чи це щось глибше?

- Бо вона цього не робила. Я її знаю. Ти несправедливо її звинувачуєш.

- Але ж вона першою докопалася до таємниці. Хто знає, кому вона ще про мене розповіла… А отже, вона винна і відповість мені за все. Їй не пощастить, як я вийду на волю. Ти постарайся витягнути мене звідси якнайшвидше.

- Нейтане, я не буду твоїм адвокатом. - рішуче сказав Алан.

Обличчя Нейтана спотворилося від люті.

- Ось воно що… То який ти після цього товариш?

- Важко назвати наші стосунки дружбою. Ти лише використовував мене і прикривався цим.

- Якщо ти про це знав, то чому ж підігрував мені? Справа в грошах? Звісно… я добре тобі платив.

- Справа в договорі, який я підписав із твоїм батьком. На відміну від тебе, твій старий ніколи не лукавив. Він знав твій характер і тому попросив мене наглядати за тобою.

- Мій батько і там, і там встиг мені насолити.

- Ти сам винен у цьому. Я і Емілі, були для тебе як аксесуари.

Нейтан засміявся і цей сміх відлунював у стінах кімнати.

- Ти та Емілі… Навіть зараз захищаєш свою колишню. Це не дивлячись на те, що вона кинула тебе заради мене.

Алан скрипнув зубами.

- Ти знав…

- Звісно. Ви мене чудово веселили, вдаючи з себе незнайомців.

- Я б мав здогадатися… Але чому?

- Ну знаєш, мені стало нудно. І я вирішив дізнатися про дівчину, яку ти так ретельно від усіх приховував. Мені стало цікаво знати що то за красуня. Тоді Емілі була дійсно красивою дівчиною. Одна з найвродливіших дівчат на кафедрі. Всі таємно бажали з нею зустрічатися. Проте, нікому не вдавалося. Вона була непохитною стіною… І ніхто не знав, що вона твоя. Тоді я пообіцяв собі, що неодмінно її зваблю і буду красенем серед хлопців, які її не добилися.

- Але ж вона була зі мною. Як ти міг на таке піти?

- Все вирішують гроші. Емілі їх дуже любила… Пам'ятаєш, ти чекав на неї біля гуртожитку. Ви домовились на зустріч… в цей час вона голосила піді мною. Від пристрасті так розцарапала мою спину, що я тиждень мучився від болю.

Алан відчув, як у ньому закипає лють.

- Ти певне отримував неабияке задоволення.

- Звісно. Тебе пошили в дурні, а ти ні сном, ні духом. Кращий студент на юрфаці.

- То може він не очікував ножа в спину від близьких людей.

- Я хотів довести тобі, що в цьому світі все вирішують гроші. Я завжди буду від тебе на крок попереду.

- Не тіш себе ілюзіями. Ти позбавив моє життя непотрібної людини.

- Думаєш, що є жінка, яка покохає тебе просто тому, що ти є?

- Є. І це моя дружина.

Нейтан підняв брову, від побаченого. Алан підняв доверху праву руку, на якій красувалася обручка.

- То ти одружився на тій студентці?

- Як бачиш.

- Цікаво знати хто вона.