Розділ 30

         Було вже надто пізно, як Алан та Саран дісталися до будинку чоловіка.

        Напружений день відібрав в них їхні сили і вони були втомлені як ніколи. Проте будучи поруч біля один одного – вони були щасливими.

        Знесиленою, Саран плюхнулася на диван. А Алан цілеспрямовано попрямував до кухонних шкафчиків.

         - Йди сюди… давай обробимо твоє зранення.

       Дівчина відгукнулася на прохання чоловіка і спустилася на краєчок дивану, щоб чоловіку було зручніше надавати допомогу.

        Для зручності, Алан спустився на коліна перед Саран та почав маніпуляції з медичними баночками.

        - Ай… - дівчина зморщилася від больових відчуттів.

        Пероксид водню неприємно щипав її шкіру.

        - Припікає?… давай подую. – чоловік намагався вгамувати біль подихом.

        – Не хочеш розказати, звідки це взялося? Ти з кимось побилася?

           - Ні. Не розминулася з дверима… Облиш це… - очі Саран прискіпливо глянули в звабливу чоловічу голубінь.

        Дівчина намагалася бути переконливою.

         - Це не я… Я не скаржилася на Нейтана Скота.

          - Я знаю.

         Ніжний погляд чоловіка та спокійний голос здивував її.

         І поки вона знаходила наступні слова для розмови, він збирав все медичне приладдя в переносну аптечку.

           - Ти знаєш хто це?

            - Поки ні, але дізнаюсь.

             - Ти мені віриш?

              - Звісно.

             - Але чому? Про це знали лише ми в чотирьох. Ти не міг, Нейтан Скот – очевидно. Емілі  - це не на руку. І я…

        - Я знаю тебе. Ти б зараз з піною в роті переконувала мене у своєму правильному вчинку. І коли прийшли по Нейтана, ти була розгублена. Зазвичай, якщо ти вже щось натворила – на твоєму обличчі красується погляд довершеності. Такого не було. Я ж правильно розумію?

         - Я геть тебе не гідна… Ти мені повірив, зсилаючись на досвід. А я… я в тобі засумнівалася. Мені так прикро. Пробач.

        Дівчина обхопила чоловічу голову руками та притулилася до його лоба своїм чолом.

          - Пусте… але, надалі. Прошу, вір мені.  Я б ніколи не зробив  того, що суперечить закону. Сенс мені бути адвокатом.

          Алан відхилився від дівчини та направивши своїми руками її обличчя до своїх очей, ніжно поцілував її в лоб. А потім, своїми руками він бережно погладив її по волоссю, не відриваючи свого погляду від янтарних  вогників.

          - Ти гніваєшся?

           - Вже ні… але, було неприємно.

        - Вибач.  – дівчина доповнила своє каяття ніжним поцілунком в губи і коли хотіла закінчити, Алан потягнув її на себе та продовжив смакувати дівочими вустами.

        Він зробив їхній поцілунок більш насиченим та відвертим.

            Алан владно володів ротом Саран.

          Його рот безжально тероризував дві пухкі смужки на дівочому обличчі.

       Від припливу збудження, чоловік впускав у хід свої зуби. Легке прикусування додавало гостроти, а мимовільне відчуття болю, змушувало дівчину на відверті дії.

      Вона відчувала збуджену чоловічу плоть і безсоромно ялозила по ній, ще більш розжарюючи своє бажання.

        - Чекай… - Алан перервав палкий поцілунок.

           Його голос був уривчастим. Вони удвох важко дихали.

       Від знемоги чоловік вперся своїм лобом на лоб дівчини та продовжив говорити. 

                – Я повинен сходити в душ.

             - Мені теж… потрібно в душ.

         Алан не гаяв жодної хвилини дарма, він підхопив дівчину на руки і вони швидко перемістилися в спальню, де була ванна кімната.

       Їхній поцілунок продовжився.

      Навпомацьки, вони обоє роздягали один одного, лишаючи після себе стежину з одягу, що очевидно вказувала на їх місце перебування.