Розділ 29

       Алан вийшов з кабінету слідчого повністю спустошеним. Він потратив цілий день на безглуздий допит і йому це прийшлося не до вподоби. Він відчував роздратування.

      Як тільки він повернув за ріг коридору, то помітив Саран, що спершись на руку тихенько дрімала на стільці.

      Чоловік підійшов ближче, але не наважився її будити, адже досі не міг прийняти її недовіру. І коли він її розбудить, то буде змушений знову вияснювати з нею стосунки, а він і так був не в дусі. Він боявся, що може завдати непоправних дій і тому накрив її своїм піджаком та направився до виходу.

        - Дідько! Що я роблю. – чоловік зупинився та вилаявся собі під ніс. Його рішення здалося йому безглузим і він засміявся. Прийнявши те, що та жінка, що так солодко спить на стільці, йому геть не байдужа. І якщо він зараз піде, то шкодуватиме про це. Адже, він дуже добре знав ціну втратам.

       - Ей, Саран… прокидайся. Поїхали додому.  – чоловік її будив бережно. Він не хотів її налякати.

        - Алане! Дякувати Богу, тебе відпустили! – Саран підхопилася та міцно обійняла чоловіка за шию. Той з несподіванки, ледь не втратив рівновагу, але втримався. Він не був готовий до таких дій, але дівоча щирість розтопила його горде серце і він обійняв її у відповідь.

      Чоловік без сорому вдихав запах дівчини і його втома вмить розчинилася. Ці обійми подарували відчуття підтримки і Алан знову ожив. А Саран все дужче його обіймала і не думала відпускати.

        - Саран, ти мене задушиш.

        - Я боюся, що коли я тебе відпущу, то знову втрачу.  – всхлипувала дівчина.

         - Я нікуди не дівся. Бачиш. Я перед тобою.

          - Вибач мені, я така дурепа. Я повинна була тобі повірити… - сказавши це, дівчина відхилилася від чоловіка, але її руки продовжували обвивати його жилувату шию. Її бурштинові очі дивилися в блакить, що й гадки не мали про такий перебіг подій.

            Дівчина хотіла продовжити, але Алан її перебив, адже помітив дещо дивне.

       - Твої губи… Це засохша кров?

       - Облиш це… - дівчина відсахнулася і продовжила своє. – Я буду твоїм адвокатом. Вони не зможуть тебе посадити. Ти не маєш жодного відношення до брудних схем цього бридкого чоловіка.

        - Все занадто закручено. Думаю, ти не впораєшся… Я був його близьким другом. Підписував папери як юридична особа…

        - Я зроблю все, щоб довести твою непричетність. Він тобі їх підсунув…

        - Мені дали декілька днів, щоб довести свою правоту. Але шансів нуль… - після цих слів, чоловік взяв обличчя Саран в свої долоні та з повною серйозністю промовив. – Нам знову прийдеться розлучитися. Справа серйозна. Думаю дадуть років десять-п'ятнадцять.

         - Що?! Навіть, якщо ти ставив підписи,  це не означає, що ти прямо приймав в цьому участь… - дівчина сердито подивилася на двері кабінету, з якої ще недавно вийшов Алан, а потім підвелася на ноги і сказала так суворо, що аж сам чоловік від несподіванки здивувався.  – Вони що? Геть з глузду з'їхали?

      Саран вже хотіла заходити до кабінету слідчого, але Алан вчасно спохватився.

      - Саран, заспокойся… Все буде добре.

       - Добре?! Ти ось це називаєш добре?! Десять-п'ятнадцять років?! За що? За якийсь підпис? Це максимум тягне на три роки умовно... - дівчина не припиняла обурюватися, але глянувши на чоловіка - здивувалася. На його обличчі виднілася посмішка. - Тобі смішно?

       - Мені приємно, що ти готова чекати мене ще три роки… - чоловік набрав в груди повітря, бо те, що мав сказати, може ще гірше ускладнити його становище. Адже дівчина ось-ось мала вибухнути. – Проте, нікого не потрібно буде чекати і нікого не посадять. Я зміг довести свою непричетність… - він жалісливими очима подивився в очі збентеженої дівчини та продовжив винним голосом.  – Пробач, я вирішив трішки пожартувати.

        - Ти вирішив пожартувати? Трішки?! Йди до біса, Алане! – дівчина вислизнула з чоловічих рук та попрямувала до виходу. Її серце шалено билося і вона була десь щаслива, але насмішка чоловіка змусила її стан вибухнути.

         Алан забравши свій піджак та сумку Саран, з посмішкою на обличчі попрямував за нею.

         - Саран, облиш… Годі тобі. Погоджуюсь. Це був невдалий жарт. Пробач.

         - Я що на принцесу-несміянну схожа? Чи може я директор цирку, в якому не вистачає клоуна? – дівчина зупинилася та повернулася лицем до чоловіка. І хоч її погляд був сердитий, але її м'ягкість видавав голос.

         - Не гнівись… Тим більше, радіти потрібно. Мене не посадять і тобі не прийдеться чекати.

         - Тобі весело?

         - Ні.

         - Я цілий день місця собі не знаходила. Думала, як мені тебе виправдати. А ти вирішив пожартувати?

       Алан підійшов до дівчини впритул. Саран не відступила. Він обдаровував легенькими поцілунками її лоб. Потім, неквапливою швидкістю, ніжно торкався кінчиками губ її мініатюрного носика, аж поки не дістався її звабливо пухких губ. Саран чекала поцілунку і без сорому привідкрила вуста, покірно чекаючи розв'язки, але чоловік не думав давати їй бажаного.  Він бережно пестив її верхню губу, а потім діставався нижньої і це тривало довгенько.