Розділ 29

         Алан вийшов з кабінету слідчого, спустошений до краю. Цілий день безглуздого допиту висмоктав із нього всі сили, залишаючи лише гірке роздратування.

        Щойно він завернув за ріг коридору, його погляд вихопив Саран. Вона тихо дрімала, схиливши голову на руку. Чоловік підійшов ближче, але не наважився її будити. Досі не міг прийняти її недовіру. Якби розбудив зараз, довелося б знову з’ясовувати стосунки, а він і так був не в дусі. Боявся сказати чи зробити щось, про що потім пошкодує. Тож накрив її своїм піджаком і попрямував до виходу.

- Дідько! Що я роблю? - Алан зупинився і вилаявся собі під ніс. Його рішення здалося йому безглуздим і він розсміявся. Прийнявши нарешті, що ця жінка, яка так солодко спить на стільці, йому геть не байдужа. І якщо він зараз піде, то шкодуватиме про це все своє життя. Він дуже добре знав ціну втратам.

- Ей, Саран… прокидайся. Поїхали додому. - чоловік будив її обережно, не бажаючи налякати.

- Алане! Дякувати Богу, тебе відпустили! - Саран підхопилася і міцно обійняла чоловіка за шию. З несподіванки він ледь не втратив рівновагу, але втримався. Він не був готовий до такого вибуху емоцій, але щирість дівчини розтопила його горде серце і він обійняв її у відповідь.

        Чоловік без сорому вдихав її знайомий запах і втома вмить розчинилася. Ці обійми подарували відчуття підтримки і Алан знову ожив. А Саран все дужче його обіймала, не бажаючи відпускати.

- Саран, ти мене задушиш. - прохрипів він.

- Я боюся, що коли я тебе відпущу, то знову втрачу. - схлипувала дівчина.

- Я нікуди не дівся. Бачиш? Я перед тобою.

- Вибач мені, я така дурепа. Я повинна була тобі повірити… - сказавши це, дівчина відхилилася від чоловіка, але її руки продовжували обвивати його жилаву шию.

        Її бурштинові очі дивилися в блакить його зіниць, що й гадки не мали про такий перебіг подій. Дівчина хотіла продовжити, але Алан її перебив, адже помітив дещо дивне.

- Твої губи… Це засохла кров? - стурбовано запитав він.

- Облиш це… - дівчина відсахнулася і продовжила своє.  - Я буду твоїм адвокатом. Вони не зможуть тебе посадити. Ти не маєш жодного відношення до брудних схем цього бридкого чоловіка.

- Все занадто закручено. Думаю, ти не впораєшся… Я був його близьким другом. Підписував папери як юридична особа…

- Я зроблю все, щоб довести твою непричетність. Він тобі їх підсунув…

- Мені дали декілька днів, щоб довести свою правоту. Але шансів нуль… - після цих слів чоловік взяв обличчя Саран у свої долоні та з повною серйозністю промовив. - Нам знову доведеться розлучитися. Справа серйозна. Думаю, дадуть років десять-п'ятнадцять.

- Що?! Навіть якщо ти ставив підписи, це не означає, що ти прямо брав у цьому участь… - дівчина сердито подивилася на двері кабінету, з якої ще недавно вийшов Алан, а потім підвелася на ноги і сказала так суворо, що аж сам чоловік з несподіванки здивувався. - Вони що? Геть з глузду з'їхали?

       Саран вже хотіла заходити до кабінету, але Алан вчасно схопився.

- Саран, заспокойся… Все буде добре.

- Добре?! Ти ось це називаєш добре?! Десять-п'ятнадцять років?! За що? За якийсь підпис? Це максимум тягне на три роки умовно… Тобі смішно?

- Мені приємно, що ти готова чекати мене ще три роки… - чоловік набрав у груди повітря, бо те, що мав сказати, могло ще гірше ускладнити його становище. Адже дівчина ось-ось мала вибухнути. - Проте нікого не потрібно буде чекати, і нікого не посадять. Я зміг довести свою непричетність… - він жалісливими очима подивився в очі збентеженої дівчини та продовжив винуватим голосом. -  Пробач, я вирішив трішки пожартувати.

- Ти вирішив пожартувати? Трішки?! Йди до біса, Алане! - дівчина вислизнула з чоловічих рук і попрямувала до виходу. Її серце шалено билося і вона була десь щаслива, але насмішка чоловіка змусила її вибухнути.

        Алан, забравши свій піджак та сумку Саран, з посмішкою на обличчі попрямував за нею.

- Саран, облиш… Годі тобі. Погоджуюсь. Це був невдалий жарт. Пробач.

- Я що, на принцесу-несміянну схожа? Чи може я директор цирку, в якому не вистачає клоуна? - дівчина зупинилася і повернулася обличчям до чоловіка. І хоч її погляд був сердитий, але її м'якість видавав голос.

- Не гнівись… Тим більше, радіти потрібно. Мене не посадять і тобі не доведеться чекати.

- Тобі весело?

- Ні.

- Я цілий день місця собі не знаходила. Думала, як мені тебе виправдати. А ти вирішив пожартувати?

          Алан підійшов до дівчини впритул. Саран не відступила. Він обдаровував легенькими поцілунками її лоб. Потім, неквапливо і ніжно торкався кінчиками губ її мініатюрного носика, аж поки не дістався її спокусливо-пухких губ. Саран чекала поцілунку і без сорому привідкрила вуста, покірно чекаючи розв'язки, але чоловік не думав давати їй бажаного. Він бережно пестив її верхню губу, а потім діставався нижньої і це тривало довгенько.

- Кексику, ти певне знаєш, як зводиш мене з розуму. - він говорив у перервах між неквапливими дотиками до її губ і ледь стримував себе, щоб не зірватися. Він давно хотів сказати одну річ, проте ніяк не наважувався. А сьогодні зрозумів, що не може знову її втратити.