Розділ 28

          Настав день суду. Небо за вікном було таким же похмурим, як і душа Саран. Минуло два тижні, як вона не бачилася з Аланом і ця розлука виявилася найважчим випробуванням з усіх, що підкидала їй доля. Чоловік не навідувався до неї, не з'являвся на горизонті і ніби розчинився в повітрі.

        Щойно у справах з'являлася хоч хвилинка перепочинку, її розум миттєво атакували спогади про Алана - уривки їхньої останньої зустрічі, його суворий погляд, що закарбувався в пам'яті. Часом її огортало відчуття провини за те, що сталося, але варто було навести розумні аргументи, як ці відчуття зникали. Та навіть після цього її душа не знаходила спокою. Вона сумувала за Аланом.

        У судовій залі чоловік жодного разу не поглянув на дівчину. Вона відчайдушно намагалася зловити його погляд, але все було марно. Він майстерно демонстрував, що її не існує в цьому приміщенні. І якщо він звертався до неї, то виключно по справі. Це були стислі репліки, що не потребували широкої дискусії і дівчина ще більше прагнула його уваги, але не знала, як її привернути. Її тілом оволоділа порожнеча. Ніби лише ті його блакитні очі здатні були її наповнити, але вони вперто воліли цього не робити.

- Всім встати. Суд іде.

       Зала суду завмерла. Натягнута тиша огортала кожного присутнього. Всі затамували подих, чекаючи на завершення. Кожен покірно чекав на вирок двом людям, що колись давали один одному обітницю кохати до глибокої старості. І ця обітниця тепер здавалася  у цьому похмурому приміщенні далеким відлунням.

         Емілі Скот найпалкіше чекала цього вироку. Її очі були прикуті до суворої пані судді. Вона відчайдушно сподівалася на лояльність, на те, що справедливість буде на її боці. Жіноче обличчя було напруженим, кожен м'яз видавав внутрішнє хвилювання.

          Натомість Нейтан Скот не змінював свого погляду. Його обличчя було незворушним, майже байдужим. Здавалося, йому було смертельно нудно і він ледь стримувався, щоб не позіхнути. Лише ледь помітне посмикування куточка губ видавало його бажання, щоб усе це якнайшвидше закінчилося.

- Суд постановив, що діти залишаються з матір'ю. Також до відповідача відходить частка акцій компанії у розмірі п'ятнадцяти відсотків. Все інше залишається у пануванні позивача. Суд зобов'язує позивача, Нейтана Скота, щомісяця виплачувати аліменти у розмірі, зазначеному в статуті кодексу. Сторони погоджуєтесь із рішенням суду? – голос судді пролунав чітко й голосно.

- Так. – відповів Нейтан, його тон був майже байдужим.

- Шлюб, що був засвідчений, вважається недійсним. Подружжю є що сказати одне одному?

- Ні, ваша честь. – промовив Нейтан, а Емілі лише ледь помітно похитала головою.

          Щойно зала оживилася і всі почали збиратися, в приміщення увійшли працівники правоохоронних органів. Їхня поява була несподіваною і натовп завмер на місці.

- Нейтан Скотт, вас затримано у зв'язку з несплатою податків в особливо великих розмірах. Все, що ви скажете, буде використано в суді. У вас є право найняти адвоката.

- Що? Це якась помилка… – чоловік намагався виправдатися, поки на його руки одягали наручники. Його обличчя спотворилося від обурення.

- Стерво… тобі це просто не минеться. – прошипів Нейтан, кидаючи погляд на Саран.

       Жінка була шокована. Вона й не розуміла, що тільки що відбулося. Лише слова Нейтана привели її до тями. Їхні погляди зустрілися і їй стало не по собі. Чоловічі очі були налиті люттю.

- Адвокате Річен, пройдіть, будь ласка, з нами. – звернувся до Алана один з правоохоронців і це стало для Саран останнім ударом.

        Всередині Саран все похололо. Ці люди забирали й Алана. Вона відчула, що ось-ось її тіло охопить панічна атака і була змушена шукати під своїми руками щось стійке та тверде.

        Спершись на спинку стільця, дівчина наполегливо шукала очі Алана. Він мусив знати, що вона до цього не причетна, адже вона дала йому обіцянку. І ось коли чоловічі очі глянули на неї, вона мовчки похитала головою. Хоча це тривало недовго, вона мала надію, що він все зрозуміє.

      Зала суду спорожніла. Лише самотня постать Саран порушувала її тишу. Дівчині стало недобре. Відчувши кволість у ногах, вона опустилася на стілець, щоб перевести дух. А потім, вона планувала поїхати туди, куди забрали Алана. Вона була рішуче налаштована відвойовувати його у того прокурора, який серед людей посмів його затримати.

        В її голові роїлися думки та докази. Вона малювала картини його захисту, вибудовуючи бездоганну стратегію. Безперечно, вона бачила себе його адвокаткою.

- Адвокатко Саран. Що це все означає? – різкий ривок за руку змусив Саран зупинитися. Перед нею стояла Емілі, її обличчя було спотворене гнівом і розгубленістю.

- Ви про що? – Саран намагалася зберегти спокій, хоча всередині неї вже наростала тривога.

- Мого чоловіка заарештували! Це означає, що не буде виплат? І ці акції, що в мене є… їх теж відберуть? – Емілі сипала запитаннями, не даючи Саран отямитись.

- Конфісковувати будуть лише те, що належить йому. Вибачте, мушу йти. - Саран спробувала обійти Емілі, але та не відступала.

- Це ваших рук справа? – в голосі Емілі звучало звинувачення.