Розділ 27

         Попри безліч думок, що роїлися в голові, ноги самі привели Саран до будинку Алана.

       Вона йшла, керуючись нестримним бажанням дізнатися правду, що обпікала її зсередини. Їй чомусь здавалося, що чоловік багато чого приховував зі свого життя, був надто потайливим і ця підозра гризла її з кожною хвилиною сильніше.

     Останні слова Нейтана Скотта, його уїдлива інтонація та пронизливий погляд, не давали спокою, лягаючи важким тягарем на її душу.

       Набравшись останніх крихт сміливості, дівчина зайшла в дім. Усередині панувала гнітюча тиша й моторошна темрява, яку лише посилювали тьмяні відблиски дворових ліхтарів, що пробивалися крізь вікна. Вони лише підкреслювали самотність і навіювали смуток.

        Алан сидів на дивані, його постать наполовину губилася в напівтемряві і була освітлена лише скупими променями. У руках він тримав келих, що виблискував кришталем, відбиваючи тьмяне світло на поверхні рідини.

        Його погляд був глибоким, сповненим невимовної журби, наче він ніс у собі якийсь важкий тягар, з яким нічого не міг вдіяти. Це був погляд людини, яка бореться зі своїми демонами.

        Саран мовчки сіла навпроти. Вона одразу здогадалася, що Нейтан Скот все йому розповісти. Щоб заспокоїти власну душу, вона мусила почути правду, хоча ще до кінця не усвідомлювала, що робитиме з нею далі. Її погляд був прикутий до чоловіка, але язик наче прилип до піднебіння. Слова застрягли в горлі, а невпевненість у власних намірах паралізувала її. Напруга висіла в повітрі, наче невидима хмара і була готова вибухнути будь-якої миті.

- Сьогодні ти зустрічалася з Нейтаном? – голос чоловіка прозвучав напрочуд байдуже, але Саран одразу вловила приховане напруження.

- Бачу, між вами дуже тісний зв’язок. – уїдливо відповіла вона, відчуваючи, як холод пронизує кімнату, змушуючи її зайняти оборонну позицію.

        Чоловік не підводив очей, зосереджено дивлячись на рідину в склянці, ніби вона була єдиним джерелом спокою, здатним втихомирити бурю, що наростала в його серці.

- Ти вмовила Емілі відмовитись від дочірньої компанії, а Нейтана змусила написати відмову від батькової частки? – його слова прозвучали як звинувачення.

- Поки все вірно... – Саран зробила паузу, пильно дивлячись на нього. – Він тобі сказав причину?

        Чоловік міцніше стиснув склянку.

- Якщо він погодився, то ця причина дуже сильно його турбує?

- Значить, не зізнався. – усмішка торкнулася її губ, але в ній не було тепла.

- Зізнавався.

- Бачу, ти не здивований. – в дівочих очах згасла остання надія і Саран відчула, як її проймає холод.

         Вона досі прагнула почути правду з вуст чоловіка, але його абсолютний спокій заганяв її в глухий кут.

- Чому ти вирішила це перевірити? – голос Алана був рівним, без жодної емоції.

- Бо це стосувалося моєї клієнтки.

- Це не твоя юрисдикція.

- Якщо в моїх силах допомогти цій жінці, то я це зроблю.

- Навіть, якщо це може тобі нашкодити?

- Він мені нічого не зробить. – впевнено відповіла Саран.

- Я говорив тобі, що Емілі не та жінка, задля якої потрібно собою ризикувати. Але ж ти не слухаєш. – сердито зазначив Алан, погляд його ковзнув по обличчю дівчини, але одразу ж сховався за маскою байдужості.

- Це мій обов’язок, як адвокатки.

- Твій обов’язок – займатися розлученням. Захищати інтереси свого клієнта. Але, аж ніяк не копатись глибше… Саран, твоя азартність може тобі нашкодити.

- Чому я повинна когось боятися?

- Це означає не лізти не в свої справи. Аж ніяк не боягузтво. Нехай розбираються з Нейтаном певні структури. Ти… ти проста адвокатка. Ти не зможеш протистояти йому.

- Мені досі не віриться, що ти так спокійно про це говориш. Знаючи його підлу душу, ти продовжуєш з ним товаришувати. Так ще й захищаєш його на суді! – голос Саран затремтів від обурення.

- Теж саме я можу сказати про тебе. Адже ти зовсім не знаєш Емілі. Проте ти свято віриш в її святість.

- Вона не моя подруга. І якби я знала її настільки добре, як ти, то очевидно, вона точно нею й не стала… А ти? Як взагалі ви можете товаришувати? Ти хоч розумієш, що він може тебе підставити?

- Я це контролюю. За мене не варто хвилюватися. А ось ти… – Алан кинув свій погляд на дівчину. В його очах промайнуло хвилювання, але враз зникло. Чоловік продовжив говорити суворо, але холодно. – Емілі не варта того шляху, який ти пройшла, щоб стати перспективною адвокаткою.

- За мене теж не варто хвилюватися. Він мені нічого не зможе зробити. – гордовито відмовила дівчина.

- Саран… – його обличчя торкнулася мимовільна посмішка. – Ми не живемо серед рожевих поні та крилатих єдинорогів. Цей світ не такий. Ми живемо там, де над простими людьми стоять впливові постаті. Хочеш ти цього чи ні. Ти не зможеш піти проти системи.

- Я хоча б спробую.