Розділ 26

      Саран сиділа у вишуканому, майже до нудоти елегантному ресторані, і кожен її нерв був натягнутий до межі. Нервове постукування пальцями по столу було лише слабким відлунням тієї бурі, що вирувала всередині неї. Це був не просто гнів - це була лють, що розривала її зсередини. Лють, яка змушувала її м'язи напружуватися, а погляд темнішати.

       Вона була готова вибухнути, кинутися на того, хто став причиною цього нестерпного, роз'їдаючого відчуття. Але об'єкт її гніву не з'являвся і ця затримка була гіршою за будь-яку провокацію.

       Кожна секунда очікування розпалювала вогонь ще сильніше, змушуючи кров кипіти і бурлити у венах, наче розплавлена лава. Дихання ставало важким, а в скронях стукотіло так, ніби там ось-ось вибухне бомба.

       Це була тортура невизначеності, коли кожна клітина тіла кричала про негайну розрядку. І тиша цього надмірно спокійного ресторану лише посилювала її внутрішній хаос, доводячи до межі божевілля.

- Пані адвокатко... мої вітання. Довго чекаєте? - ці слова Нейтана Скотта немов розрізали повітря, просякнуте напругою, мов гострий ніж. У його голосі бринів глузливий тон, що огортав Саран, немов отруйний газ, проникаючи в кожну клітину її тіла. Вона відчула, як її щоки спалахнули, а кулаки мимоволі стиснулися під столом, але вона відчайдушно боролася, щоб зберегти зовнішній спокій.

        Чоловік неквапно поправляючи пальто, розвалився у кріслі навпроти, ніби був королем цього всесвіту. Його обличчя було пронизане єхидною насмішкою, що викривила його риси, а вся його постава кричала про чванливу вдачу, про безмежну самовпевненість, яка викликала в Саран нудоту.

     Це був виклик, кинутий їй прямо в обличчя і жінка відчула, як хвиля гніву всередині неї накочується з новою силою.

- Думаєте, що виглядаєте крутим, якщо змушуєте чекати?" - її голос був холодним, як лід. Жінка намагалася заглушити тремтіння, яке пробігло по її тілу. З її вуст це було не питання, а скоріше докір, просочений презирством.

       Нейтан Скот лише відмахнувся, його усмішка стала ще ширшою і ще огиднішою.

- Ми з вами не партнери і тим більше, ми не підписуємо з вами цінних паперів. Тож я можу дозволити таку поведінку. – він зупинився і пильно глянув на Саран маніакальними очима, після чого провів кінчиком язика по своїй нижній губі. - Ви ще повинні мені дякувати, що я взагалі погодився на цю зустріч. Проте, слід завдячити вашим батькам, адже вродою вони вас наділили по самі вінця... Вам слід цінувати її. Вона змушує робити такі речі, які неможливо пояснити.

       Ці слова були сказані з таким огидним підтекстом, що змусили Саран відчути, як по її спині пробігає холодне тремтіння. Це була брудна гра і він грав у неї без докорів сумління, використовуючи найнижчі методи.

- І які ж речі вона змусила зробити вас?" - Саран не могла повірити, що ці слова злетіли з її вуст. Вона знала, що це пастка, але не могла втриматися. Їй було огидно чути це, але ще більше огидно було те, що він дозволяв собі так говорити.

- Я не відмовив вам у зустрічі… Хоча я говорив, що всі питання вирішує мій адвокат. - його посмішка стала ще більш хижою.

    У цю мить Саран відчула непереборне бажання знову подивитися на цього чоловіка, який так відверто прагнув зберегти своє майно, не залишивши нічого матері своїх дітей.

- Ви взагалі, кохали колись цю жінку? Звідки така ненависть?- ці слова вирвалися з її грудей, наче крик, сповнений обурення. Вона вже не могла контролювати свої емоції. Це було не просто питання, це був докір усього його існування та його бездушності.

      Нейтан знову гидливо посміхнувся, відкидаючись на спинку крісла.

- Я на прийомі в психолога? - його тон був сповнений зневаги, він наче знущався з її емоцій, з її спроби достукатися до його совісті.

       Саран глибоко вдихнула, намагаючись опанувати себе, але її голос все ще тремтів від прихованої люті.

- Ні. Просто, перед тим як я взірву бомбу, хотілося б дізнатися природу таких вчинків. - ці слова були сказані з такою прихованою загрозою, що навіть Нейтан Скот, здавалося, на мить втратив свою самовпевненість. У її голосі не було жодного сумніву, лише чиста, нестримна рішучість. Жінка була готова боротися та готова знищити його.

- Є жінки, які просто для виду. Емілі підходила на цю роль як ніхто інший. -голос Нейтана Скотта звучав холодно, майже з огидою, коли він вимовляв ці слова. - Найпопулярніша дівчина університету… Хто б не хотів мати біля себе таку красиву картинку? - він зробив паузу, ніби смакуючи кожне слово, наче це було найвишуканіше вино. - Всі мені заздрили, варто було тільки пройтися з нею під руку на будь-якому заході. – на його обличчі з'явилася ледь помітна посмішка, сповнена зверхності. - Але з часом її краса стала тьмяніти та й роки вже не ті… Зараз стильно мати жінку молодшу за себе на років десять, навіть двадцять. А я людина публічна. Мені потрібно завжди тримати публіку на вустах. Емілі вже до цього недотягувала і ось я вирішив з нею розлучитися. Тільки вона чомусь вчепилася в мене як ріп'ях… Компанію хоче, дім. Занадто висока ціна за її послуги. Так не вважаєте?

     Його питання було кинуте з такою нахабністю, що Саран відчула, як її щелепи стиснулися. Вона відчула, як на неї накочується хвиля обурення.

- Тим не менше, у вас народилося двійко дітей. - промовила вона, намагаючись зберегти спокій, хоча всередині неї все кипіло.