Розділ 25

         Саран чекала на цей дзвінок і тому пулею влетіла в спальню.

        - Так, Джозефе. – голос дівчини був переривчастим.

         - З тобою все добре?

         - Так, просто бігла, щоб встигнути відповісти на дзвінок. Що там?

      -  Мій знайомий дослідив цю компанію і я маю невтішні новини.

       - В двох словах. Бо я не вдома. – слова знайомого змусили дівчину напружитись. Вона відчувала щось не ладне.

      -  Хочеш сказати що є свідки?

         -  Ми можемо зустрітися?

       - Якщо через хвилин двадцять ти поспішиш, то ми зустрінимось. Бо інакше,  я буду в місті через три дні.

       - Жартуєш. Звісно, я буду. 

         Дівчина зірвалася на ноги та в найкоротших поривах почала натягувати на себе вчорашній одяг, який був акуратно зложений на приліжковому пуфі. Вона навіть встигла здивуватись такому порядку. 

         Саран геть забула про все на світі і навіть те, що вони з Аланом мали сьогодні юридично узаконити свої стосунки.

        Не те щоб вона цього не бажала, але досі не могла повірити цьому і тому новини про її справу геть витіснили з голови їх з чоловіком плани.

       - Алане, мушу бігти. – вона спускалася сходами, доодягаючись.

       - Щось трапилось?

          -  Поки ні, але я мушу йти, щоб не трапилось.

      -  Допомога потрібна?

      -   Ні. Це стосується тільки мене. Все, бувай.

     - Ти ж нічого не їла.

      - Я поїм у кав'ярні.

        - Візьми ключі від будинку.

         -  Взяла.

        Алан почув, як вхідні двері гупнули і в будинку стало тихо. Поведінка дівчини геть його не з гнітила і він навіть зважив, що вона забула про їхні заручини.

         Взявши свого телефона, він набрав свого товариша.
           - Привіт. Мабуть, сьогодні не вийде. Давай іншим разом.

        - Наречена втекла?

          - Щось типу того.