Розділ 24

      Яскраві, але лагідні промені осіннього сонця, що пробивалися крізь вікно, змусили Саран розплющити очі. Вона була сама в ліжку - тепла і затишна. Алана поруч не було і це відчуття одразу ж викликало легке розчарування.

          Оцінивши свій вигляд, дівчина зрозуміла, що минула ніч не принесла тієї близькості, на яку вона так потайки сподівалася.

- Молодець, Саран! Молодець! Те, про що так довго мріяла, зіпсувала своїми руками! - вона сердилася на себе, відчуваючи хвилю гарячої прикрості.

          З відчуттям повної безнадії вона плюхнулася назад у м'які подушки.

- Як я могла заснути! Боже, який сором.

         Полежавши ще трохи, дозволяючи почуттям вщухнути, дівчина зітхнула і вирушила на пошуки чоловіка.

        Алан стояв за кухонним столом і зосереджено щось готував. Саран скористалася моментом, підійшла до нього ззаду і обережно обійняла за талію.

        Вона вдихала знайомий, такий бажаний запах його парфумів і мліла від того, як його міцне, спортивне тіло піддавалося її ніжним пестощам.

- Доброго ранку. - прошепотіла вона, притулившись.

- Це справді добрий ранок. - чоловік взяв її руки в свої, стиснув їх і закрив очі, намагаючись зберегти цей дорогоцінний момент в пам'яті, відчуваючи її тепло та близькість. Така ніжна поведінка дівчини була для нього приємним сюрпризом.

- Вибач, я вчора заснула. - промовила вона, відчуваючи легке збентеження.

- Все добре. Ти була втомлена та ще й захмелена. Тому не дивно, що ти заснула. – його голос був м'яким, без жодного натяку на докір.

- Наступного разу, обіцяю - я тебе дочекаюся. - слова Саран були сповнені рішучості та легкого кокетства.

         Ці слова змусили Алана повернутись до неї обличчям. Він обхопив її за талію і легенько притягнув до себе. Щоб зрівняти їхні погляди, він обперся на кухонну поверхню. Дівчина була нижчою за нього на голову, і це створювало між ними особливу ніжність.

- Саран, все добре. Я нічого не вимагаю. Думаю, це само собою станеться. Адже це безглуздо планувати. - говорячи це, він ніжно поправив пасмо волосся, що спадало на її очі. Його погляд був сповнений розуміння і терпіння.

- Вибач, я справді трішки хвилююся. Раптом, ми отримаємо не те, на що сподіваємось. - її голос тремтів від невпевненості.

- Йди сюди.

       Побачивши відчай в очах Саран, чоловік обережно посадовив її на кухонний стіл, а сам розмістився між її ніг, відчуваючи тепло її стегон.

- Думаю, не варто з самого ранку займати свою голову безглуздими думками. - Алан доторкнувся губами до лоба дівчини і знову ніжно поцілував його, намагаючись заспокоїти її сумніви.

- Ти ж мене не кинеш раптом що? - її очі шукали в його погляді впевненості.

- Дурненька. Думаєш зовсім не про те і робиш мене якимось збоченцем… ніби мене цікавить один секс. А що тоді мені робити, раптом я тобі не підійду? Раптом, не зможу дати того, що тобі потрібно? - його слова були щирими, відображаючи його власні страхи.

- Повна маячня. - дівчина знизала плечима, намагаючись відкинути ці думки.

- Чому це?

- В тебе більше досвіду. А що взяти з мене?- її голос був сповнений самокритики.

- Ми хочемо бути разом? - Алан подивився їй прямо в очі.

- Так. - її відповідь була твердою, без вагань.

- Тоді, ми постараємося, щоб згладити всі кути непорозуміння та зробимо все, щоб нам було комфортно один з одним. Добре?

- Добре. - прошепотіла Саран, відчуваючи, як її серце наповнюється теплом.

- Тепер, давай швиденько поснідаємо, бо на десяту годину нас чекають в адміністрації урочистостей.

- Нас розпишуть? - очі Саран загорілися і її обличчя осяяла щаслива усмішка.

- Так. І чекати не потрібно, поки опрацюють заявку... Чи ти б хотіла зачекати? - Алан ніжно провів пальцем по її щоці.

- Ні, все добре. Просто, досі не віриться, що все так швидко відбулося. Ніби це сон. - вона похитала головою, не в силах повірити своєму щастю.

- Біля входу лежать ключі від будинку та воріт. Від сьогодні це і твій дім теж. - його слова були сповнені ніжності та безмежної обіцянки.

- Коли ти все встиг? - здивовані, сяючі очі Саран повністю поглинали блакить чоловічих очей. Вона охоплена радістю, лепетала наче маля.

- Ну... - чоловік не зміг договорити, адже з другого поверху пролунав дзвінок телефону, розриваючи їхню чарівну мить.

- Чекай. - дівчина спритно зістрибнула зі столу, оминула чоловічу постать і побігла на звук дзвінка, залишаючи за собою легкий слід щастя.