Розділ 23

        Поки Саран насолоджувалася гарячим душем, Алан подбав про її речі, закинувши їх у пральну машину. Коли ж вона вийшла, оповита парою, він уже чекав у кімнаті, вдаючи, що занурився в якусь випадкову книгу, хоча всі його думки були про неї.

- Ну як? Мені личить? - дівчина сором'язливо, але з ледь помітною грайливістю, потягувала до колін велику сіру чоловічу футболку. Вона ледь трималася на її тендітних плечах, підкреслюючи крихкість і водночас відвертість її образу.

      Алан повільно підвівся, не відводивши від неї свого зачарованого погляду. Його очі, здавалося, говорили більше, ніж будь-які слова, сповнені сумішю подиву, захоплення та ніжності. Наче це вона його присоромила своєю невинною відвертістю, а не навпаки.

- Якщо тобі некомфортно, то я можу дати піжаму. - запропонував він, намагаючись опанувати себе, відчуваючи, як пульс прискорюється.

- Я в ній втону. Мені буде незручно спати… Все добре. Мені подобається ця футболка. У ній усе так вільно... люблю спати без білизни. -  її слова прозвучали як легкий, але впевнений виклик, від якого серце Алана забилося ще швидше.

- Ааа... чудово. Я радий, що тобі комфортно. Твоє волосся мокре... - повторна відвертість Саран змусила чоловіка вкритися гарячим потом. Її флірт бив по його свідомості і щоб не поглиблювати цю розмову до невідворотних дій, він майстерно змінив тему.

- Аааа... моє волосся. Так, я не знайшла чим його висушити. - у словах Саран відчувалося легке розчарування, але очі не припиняли поблискувати грайливими вогниками.

- Потрібно було ретельніше пошукати... ходімо, я тобі допоможу.

       Алан повів Саран до ванної кімнати. Знайшовши фен, він сів на край ванни, а дівчина, мов кошеня, примостилася на килимку біля його ніг.

     Чоловік дбайливо сушив кожне дівоче пасмо, відчуваючи ніжність і шовковистість її густого волосся, що грайливо переливалося в його руках, покірно підкоряючись. Йому неймовірно сподобалося це заняття, воно дарувало йому відчуття близькості та турботи.

- У тебе непогано виходить. Напевно, маєш певний досвід. - дівчина говорила з ледь помітною напругою, у її голосі відчувалися нотки ревнощів і їй було неприємно від власних здогадок. Вона не могла приховати легкого уколу в серці.

- У мами було довге волосся. У дитинстві мені подобалося його розчісувати. - ніжно пояснив Алан, торкаючись її пасма. Він чудово розумів легкий натяк Саран і це змусило його посміхнутися.

- Твої батьки... Вони досі живі? - Саран відчула, як її питання торкнулося чогось болючого.

- Мої батьки розійшлися, коли я був студентом. Мама поїхала в Штати, а батька не стало пару років тому. Що з мамою... не знаю. - голос Алана став тихішим, сповненим прихованого смутку.

- Пробач. Я не хотіла робити тобі боляче. Заглядати за призму минулого... неприємно. - відчувши в голосі Алана важкість, Саран зніяковіла і поспішила виправити ситуацію, адже не хотіла так глибоко лізти в його душу. Їй було прикро, що вона зачепила його за незагоєне зранення.

- Усе добре. Ми станемо одне одному чоловіком та дружиною. Між нами не повинно бути таємниць чи недомовок. Я не хочу нічого від тебе приховувати. - його слова звучали як обіцянка, як фундамент для їхнього майбутнього.

- А мені ось не пощастило знати своїх батьків. Сам знаєш, мене виховувала бабуся. Що таке батьківська ласка, лише Богу відомо... Бабусі не стало, і мій світ ніби зруйнувався. Жодної спорідненої душі. Нікому підтримати чи зарадити... - її голос тремтів, розкриваючи давні рани самотності.

- У тебе є я. Я був повним дурнем, коли тебе покинув. Я мав це врахувати. Не було жодного дня, щоб я про це не шкодував. Але з іншого боку, хто знає, що було б, якби залишився? Чи була б ти зараз успішною адвокаткою?

- Якби я знала, що в тебе є до мене почуття... мені було б легше долати перешкоди. Я б знала, що на тому кінці світу є людина, якій я не байдужа. Я б знала, що я не сама. - її слова були сповнені гіркоти минулих страждань і туги за втраченим часом.

- Якби я відповів на твої почуття взаємністю, то ми б удвох не змогли досягти того, що маємо зараз. Ця відстань пішла нам на користь. - Алан намагався бути раціональним, хоча серце рвалося на шматки від її слів, розуміючи, як багато вона пережила.

- Ти досі сумніваєшся, що я не в змозі розмежовувати особисте з роботою? - у її голосі прозвучала нотка образи, адже вона відчувала, що її почуття недооцінюють.

- Ти погодилася бути адвокаткою Емілі лише тому, що вона сказала, що адвокат її чоловіка — Алан Річен. Ти ж довго не займалася розлученнями, а тут так швидко згодилася. - Алан підняв брову, знаючи її як свої п'ять пальців.

- Мене зацікавила ця історія. - Саран лукавила, але Алан знав її краще, бачачи наскрізь її хитрість.

- Я ж тебе знаю. У тебе були інші пропозиції з більш цікавою історією, але ти не бралася за них.

- Звідки ти це знаєш? Таке відчуття, ніби ти слідкував за мною. - дівчина повернулася обличчям до чоловіка і прискіпливо глянула в його очі, намагаючись розгадати його таємницю.

- Я читав місцеві газети... - Алан завагався, відчуваючи, як його обличчя вкриває рум'янець. - Звідти про все дізнавався.