Розділ 23

       Поки Саран була в душі, Алан подбав про її речі, які закинув в пральну машину.  А коли вона вийшла з душу, він чекав на неї в кімнаті, занурившись в якусь рандомну книгу.

         - Ну як? Мені личить? – дівчина сором’язливо натягувала до колін велику сіру чоловічу футболку.

  Алан підвівся, але не зводив з неї свого зачарованого погляду. Наче це вона його присоромила, а не навпаки.

       - Якщо тобі некомфортно, то я можу дати піжаму.

        - Я в ній втоплюся. Мені буде незручно в ній спати. Все добре. Мені подобається ця футболка. В ній все так вільно... люблю спати без білизни.

         - Ааа... чудово. Я радий, що тобі комфортно. Твоє волосся мокре... – повторний голос дівчини та відвертість змушувала чоловіка вкритися потом. Її флірт бив по його мізкам. І щоб не поглибити цю розмову до непоправних дій, чоловік змінив тему.

        - Аааа... моє волосся. Так, я не знайшла чим його висушити. – в словах Саран відчувалося розчарування.

     -   Потрібно було ретельніше пошукати... ходімо, я тобі допоможу.

           Алан повів Саран у ванну кімнату. Знайшовши бажане, він сів на край ванни, а дівчина примостилася на коврику біля його ніг.

          Чоловік бережно сушив кожне дівоче пасмо. Йому сподобалося це робити. 

     Густе волосся Саран було на дотик як шовк. Воно грайливо переливалося в чоловічих руках та смиренно йому підкорялось.

       - В тебе непогано виходить. Напевно, маєш певний досвід.  – дівчина говорила з певною напругою. В її голосі відчувалися нотки ревнощів. Їй було неприємно від власних здогадок. 

       - В мами було довге волосся. В дитинстві, мені подобалося його розчісувати.

       - Твої батьки... Вони досі живі?

       - Мої батьки розійшлися, коли я був студентом. Мама поїхала в штати, а батько був тут. Батька не стало пару років тому. Що з мамою... не знаю.

       - Пробач. Я не хотіла робити тобі боляче. Заглядати за призму минулого... неприємно.

       Відчувши в голосі Алана важкість, Саран зніяковіла та поспішила виправити ситуацію, адже не хотіла так глибоко лізти в його душу. 

       - Все добре. Ми станемо один одному чоловіком та дружиною. Між нами не повинно бути таємниць чи недомовок. Я не хочу нічого від тебе приховувати. 

       - А мені ось, не пощастило знати своїх батьків. Сам знаєш, мене виховувала бабуся. Що таке батьківська ласка, лише Богу відомо... бабусі не стало і мій світ ніби зруйнувався. Жодної спорідненої душі. Нікому підтримати чи зарадити...

        - В тебе є я. Я був повним дурнем, коли тебе  покинув. Я мав це врахувати.  Не було жодного дня, щоб я про це не шкодував. Але з іншого боку, хто знає що було б, якби залишився? Чи була б ти зараз успішною адвокаткою?

       - Якби я знала, що в тебе є до мене почуття... мені було б легше проходити перешкоди. Я б знала, що на тому кінці світу є людина, якій я не байдужа. Я б знала, що я не сама.

     - Якби я відповів на твої почуття взаємністю,  то ми б вдвох не змогли б досягти того, що маємо зараз. Ця відстань пішла нам на користь.

      - Ти досі сумніваєшся, що я не в змозі розмежовувати особисте з роботою?

       - Ти погодилася бути адвокаткою Емілі лише тому, що вона сказала, що адвокат її чоловіка Алан Річен. Ти ж довго не займалася розлученнями, а тут так швидко згодилася.

     - Мене зацікавила ця історія. - Саран лукавила. 

      -  Я ж тебе знаю. В тебе були інші пропозиції з більш цікавою історією, але ти не бралася за них.

         - Звідки ти це знаєш? Таке відчуття, ніби ти слідкував за мною. - дівчина повернулася обличчям до чоловіка та прискіпливо глянула в його очі.

       - Я читав місцеві газети... – чоловік замешкався.  – Звідти про все довідувався.

       - Добре, ти маєш рацію. Спочатку я погодилася через тебе. Але потім, мені стало цікаво... Цей Нейтан Скот підлий чоловік.

       - Вони обоє вартують один одного... давай не будемо про них. Готово. Волосся висушене.

     - Безмежно дякую тобі. Я б їх не сушила. Сил геть немає. - дівчина підвелася на ноги, а Алан продовжував сидіти на краю вани. 

       - Ці руки завжди до твоїх послуг.

     -  Як ти міг позбавити мене таких моментів аж на цілих десять років?

    Саран обвила чоловічу шию обома руками, прилаштувавшись до нього між ніг. Алан обійняв її за талію та легенько притягнув її до себе. Вони дивилися один на одного так, ніби проходили детектор брехні. 

        - Повір, це для мене було важким рішенням. Але зараз обіцяю, що завжди буду поруч. 

       - Я можу довірити тобі своє серце? - янтарні очі пильно вдивлялися в чаруючу блакить чоловікових очей. Він не відводив погляду. 

      - Повністю.

      - Не розбий його.

     -   Якщо мої слова стануть брехнею, то я не маю право на існування.

       -  Запам’ятала... дивись мені. Я адвокат. Знищу тебе і навіть оком не рушу.