Розділ 22

        Саран вже спала, як Алан заглушив двигун машини. Він не хотів її будити, адже вона спала солодким сном і він не хотів псувати цю мить. 

       Відкинувшись на кріслі, чоловік вирішив за нею поспостерігати.  

           Він так зачаровано дивився на дівчину, ніби на якусь раритетну річ чи унікальний витвір мистецтва. 

        Його очі достеменно досліджували тендітні жіночі риси обличчя.  Він запам'ятовував кожен клаптик її тіла. 

      Закарбовував у своїй пам'яті кожну веснянку чи родимку. Насолоджувався карамельною шкірою. Блукав по густих чорних віях та бровах. Окреслював її гострий ніс. Смакував її пухкими губами.

        Тепла посмішка не сходила з його обличчя. Він сміявся сам до себе і не міг уявити, як її прянний характер міг поміститися в таку милу постать. 

          Вона була оманою для чоловічих очей. 

          Миті споглядання тривали недовго. Якісь дворові пси вирішили полаятись і дівчина від цього прокинулась. 

        -Саран, ми приїхали.

       - Де це ми? – дівчина напіввідкритими очима оцінила все навкруги. Принаймні те, що було перед її очима.

       - В мене вдома.

    - Чому ми приїхали до тебе?

      -  Ти сама захотіла.

      - Справді?

     - Зможеш йти?

       - Я спробую. Мене ще так ніколи не розмотувало після алкоголю. Якщо я буду приставати, то зв’яжи мене. Говорять я буваю буйною. 

      - Добре. – чоловік легко згодився, на що дівчина подивилася на нього здивованим поглядом.

         -   То ти мене справді зв’яжеш?

       - Якщо будеш переходити межу – то зв'яжу. – легка посмішка блукала на чоловічому обличчі. Він намагався відкрити пасок безпеки.

        - Тобі не шкода буде мого тендітного тіла? На ньому ж залишаться синці. – жалісливо голосила Саран, дивлячись в чоловічі очі. 

       Між ними була надто небезпечна відстань, проте вона тривала недовго. Алан відстібнув її та повернувся назад в своє сидіння. 

       - Сама попросила тебе зв’язати, а зараз звинувачуєш мене в грубості до тебе.

        - Ти геть не романтичний. Тому не дивно, що в тебе не закохалася жодна іноземка. - в дівочому голосі відчувалося розчарування. 

      - Навіщо мені бути романтичним з людьми, до якої я нічого не відчуваю.

        - То виходить, те що ти говорив,  що я тобі подобаюся – це твої брехні?

     -   З таким я не жартую. Ти мені справді подобаєшся.

   Алан вийшов з машини та попрямував до дверей де сиділа Саран. Його душа раділа.  Дівчина була милою. Її хмільний настрій прийшовся чоловіку до смаку.

      - Твоя симпатія дуже дивно проявляється... То ти зізнаєшся в почуттях, то ти ведеш себе відсторонено. Маєш таємниці. Не хочеш зі мною ні з чим ділитися. Значить, я тобі анітрохи не подобаюсь. І всі ці зізнання для того, щоб я збилася з шляху і обрала сторону не свого клієнта, а твого.

       - Ти ж сама говорила, щоб я не бентежив твій розум.

      - У всьому  я винна? Ти як чоловік, не хочеш взяти ініціативу на себе?

      - Боюся, тобі не сподобається.

       Чоловік подав руку і дівчина ступила на бруківку подвір’я, але довго втримати рівновагу не змогла і Алан швидко підхопив її на руки, а двері машини закрив ногою.

       Саран не перечила. Здавалося, їй подобалась така забава.

       - Чому це мені не сподобається?

      -  Я владний чоловік, але... я знаю, що тобі імпонує воля. Я не хочу обрізати твоїх крил.

       -  І що ж тобі не подобається в мені?

       - Я відмовив би тебе від справи Скот. Заборонив би так напиватися...

       -   Ти волієш бути мені татусем чи чоловіком? І взагалі, чому ти так дико реагуєш на цю жінку? Вона була дружиною твого близького товариша.

        - Бо знаю її як облуплену.

        -   І тобі її геть не шкода?

       - Чекай... Я відкрию двері. – Алан поставив Саран на ноги. Однією рукою він притримував її за талію, а другою – відкривав двері будинку.

       - Я не мати Тереза. Я адвокат.

       Алан запросив рукою хмільну гостю всередину будівлі, але вона притисла його до відкритих дверей та підозріло подивилася йому в очі.

      -   Але як людина, тобі байдуже що вона лишиться з дітьми на руках без будь-якої допомоги від їхнього батька?

       - Дуже важко розмовляти на такі теми, коли ми маємо різні уявлення про людину. І я не хочу говорити про цю жінку.

       - То виходить, коли в нас будуть діти і між нами раптом стане холодно, ти залишиш мене ні з чим? Кинеш своїх дітей напризволяще? Змішаєш з брудом кохану жінку, з якою нещодавно ділив ліжко? – дівчина тицяла в його груди вказівним пальцем.