Розділ 21

   На дворі стояла бурхлива ніч. Ніби зараз маленьке містечко починало жити повноцінним життям.

       На вулицях блукали люди, закохані парочки, цілі компанії. 

       Всюди було чутно гучні балачки змішані з двінким сміхом.

      Саран ледь стояла на ногах. Різкий холод пронизував її тіло до кісток. Навіть тепле пальто з коштовної альпаки її не зігрівало.

      Вона трималася за руку своєї однокурсниці. Дівчата стояли осторонь своєї компанії та мовчки дивилися на те, як Алан намагався упорядковано вмістити всіх сп'янілих студентів до машин.

         - Псс... Саран, я здається зрозуміла, чому в тієї студентки не було шансів. Професор Алан так на тебе дивитися... ніби хоче тебе поглинути повністю.

       -  Не верзи дурниць. – Саран штовхнула подругу, але не сильно.

        - Я тобі точно кажу. Ти б бачила, як його передьоргувало, коли ти пила стакан за стаканом.

       -  Звичайний батьківський контроль. - бурчала дівчина.

        - Ти геть не розумієшся на натяках. Даю гарантію, що він спеціально не пив, щоб відвезти тебе додому.

         - Ти хочеш мене до нього підложити? – її здивовані очі поглянули на подругу, що теж була здивована від її питання.

      -  Не мели дурниць... – побачивши, що професор йде в їхню сторону, дівчина мовила до Саран пошепки. Але потім, коли чоловік до них підійшов, вона промовила до нього нормальним голосом.  - Пане Алане, ви можете підвезти Саран? Бо я живу в протилежній стороні міста і вже пізно, я не зможу вчасно вернутися додому. Я ще сину обіцяла прочитати на ніч казочку. Якщо стану проводити Саран, то виходить обманю дитину.

         - Ти безсовісна... це ти живеш в протилежній стороні? З яких пір, два протилежні будинки, що до цього часу стояли один біля одного, знаходяться по різним кінцям міста. Я чогось не знаю? – Саран шарпнула подругу і говорила з нею якомога тихіше, аби Алан нічого не почув.

       - Ще подякуєш мені потім. – дівчина відірвала руку Саран від себе і запросила на своє місце Алана, попередньо до нього підмигнувши.

        - Не кидай мене... - кинула відчайдушно Саран зникаючій жіночій фігурі.

       -  Саран, давай ось так я тебе підтримаю.

        - Не потрібно мене підтримувати. Не така вже я п’яна. Сама доїду. Викличу таксі і доїду. – дівчина вередувала та відпихувала від себе чоловіка.

        - Навіщо викликати таксі, коли я поруч?

       - Ми з вами конкуренти! Що буде коли нас побачать разом?

     -  Нічого не буде. 

        - Професоре,  їдьте додому, а я якось сама розберуся.

     -  Ти ледве стоїш на ногах... 

      -  Це не від похмілля. Моє взуття настільки незручне, що мої ноги дуже печуть і посилають мене до біса. Через це я не можу нормально стояти.

       -  Добре, як скажеш...

              Алан без роздумів взяв дівчину на руки та мовчки поніс до машини. Саран не заперечувала. Вона обвила його за шию та положила свою голову йому на плече, крадькома посміхнувшись.

       -  Я не хочу додому. - дівчина промовила до чоловіка напівсонним голосом, поки той закривав її пасок безпеки.

       - Гаразд. Ми поїдемо до мене. Добре? - Алан поправив її волосся та поглянув на неї очима повних ніжності. 

       -  Так. - Саран покірно погодилася.