Розділ 21

         Надворі стояла бурхлива ніч, наче маленьке містечко лише зараз починало жити своїм повноцінним, сповненим таємниць життям.

       Вулиці навколо оживали силуетами людей, що блукали у вечірніх сутінках - закохані парочки, обійнявшись, тонули у власних світах, а цілі компанії розносили вулицями дзвінкий сміх, змішаний з гучними балачками, що лунали звідусіль.

       Саран, здавалося, ледь трималася на ногах. Різкий, пронизливий холод пробирав її до кісток і навіть тепле пальто з коштовної альпаки не могло зігріти її тремтяче тіло.

       Вона трималася за руку своєї однокурсниці, мов за рятівний круг.

      Дівчата стояли трохи осторонь від своєї галасливої компанії, мовчки спостерігаючи, як Алан, з властивою йому акуратністю, намагався упорядковано розсадити всіх сп'янілих студентів по машинах.

- Псс... Саран, я здається зрозуміла чому в тієї студентки не було шансів. - зашепотіла подруга, її голос був сповнений лукавого задоволення. - Професор Алан так на тебе дивиться... ніби хоче тебе поглинути повністю!

           Саран штовхнула подругу, але без особливої сили, лише щоб висловити своє обурення.

- Не верзи дурниць.

- Я тобі точно кажу. - наполягала та. Її очі блищали від азарту. - Ти б бачила, як його пересмикувало, коли ти пила стакан за стаканом!

- Звичайний батьківський контроль. - буркнула Саран, намагаючись відмахнутися від очевидного.

- Ти геть не розумієшся на натяках! Даю гарантію, що він спеціально не пив, щоб відвезти тебе додому! - голос подруги звучав упевнено, ніби вона розгадала якусь велику таємницю.

- Ти хочеш мене до нього підкласти? - очі Саран округлилися від подиву, вона поглянула на подругу, яка сама, здавалося, була здивована її питанням.

- Не мели дурниць… - прошепотіла подруга, її погляд ковзнув до професора, який саме прямував до них.

       Коли Алан підійшов ближче, вона раптом перейшла на нормальний тон. Її голос звучав абсолютно невинно.

- Пане Алане, ви можете підвезти Саран? Бо я живу в протилежній стороні міста і вже пізно. Я не зможу вчасно повернутися додому. Я ще сину обіцяла прочитати на ніч казочку. Якщо стану проводити Саран, то виходить, обманю дитину.

       Саран шарпнула подругу за рукав, намагаючись говорити якомога тихіше, щоб Алан нічого не почув.

- Ти безсовісна… Це ти живеш у протилежній стороні? З яких пір два протилежні будинки, що до цього часу стояли один біля одного, знаходяться по різних кінцях міста? Я чогось не знаю?

- Ще подякуєш мені потім! - дівчина відірвала руку Саран від себе і підморгнувши Алану, запросила його на своє місце.

- Не кидай мене! - відчайдушно кинула Саран у слід зникаючій жіночій фігурі, але було пізно.

- Саран, давай ось так я тебе підтримаю. - пролунав ніжний голос Алана і його рука лягла на її талію.

- Не потрібно мене підтримувати! Не така вже я п'яна! Сама доїду! Викличу таксі і доїду! - дівчина вередувала, відштовхуючи чоловіка. Її слова були сумішшю образи і втоми.

- Навіщо викликати таксі, коли я поруч?

- Ми з вами конкуренти! Що буде, коли нас побачать разом?! - вигукнула Саран, її думки плуталися від втоми та випитого.

- Нічого не буде.

- Професоре, їдьте додому, а я якось сама розберуся.

- Ти ледве стоїш на ногах… - чоловічий голос прозвучав з легким докором, але й з відчутним занепокоєнням.

- Це не від похмілля. - швидко випалила Саран, хапаючись за будь-яку відмовку. - Моє взуття настільки незручне, що мої ноги дуже печуть і посилають мене до біса! Через це я не можу нормально стояти!

- Добре, як скажеш… — Алан без роздумів взяв дівчину на руки.

     Він мовчки, але впевнено поніс її до машини. Саран не заперечувала. Вона обвила його шию руками і поклала свою голову йому на плече, крадькома посміхнувшись у темряві ночі.

- Я не хочу додому. - прошепотіла дівчина напівсонним голосом, поки Алан застібав її пасок безпеки.

- Гаразд. Ми поїдемо до мене. Добре? - Алан поправив її волосся. Його очі були сповнені ніжності та турботи.

- Так. - Саран покірно погодилася. Її опір остаточно згас, розчинившись у теплі його дотиків та ніжних словах.