Розділ 19

- Здається, між вами й вашою клієнткою справжні розбіжності, чи не так? А це, як ви, адвокатко Саран, чудово знаєте, прямий шлях до краху. - Алан, наче хижак, недбало сів на край столу біля дівчини.

- Це ж ваших рук справа, а тепер ви з мене глузуєте? - її обличчя було мов маска, позбавлена будь-яких емоцій, але ледь помітна усмішка намагалася викрикнути її незламність.

- Як я можу з вас глузувати? Я просто констатую факти.

- Лише за пару днів, жінка повністю змінила своє рішення. Що ви їй такого сказали, що вона все перевернула з ніг на голову?

- Те, що вона сказала сьогодні... мушу визнати, мене самого шокувало. Все інше - справді моя заслуга.

- То це ваша тактика? Даєте конкуренту відчуття повної перемоги, а потім, коли той втрачає пильність, вдаряєте його обличчям об якісь факти, які не можете показати?

- І що найголовніше - це працює.

- Що за факти? Я, як адвокат відповідача, маю знати! Раптом це щось несуттєве і через свою юридичну необізнаність мій клієнт у відчаї погодився на ці умови. Давайте будемо відвертими - це ж нахабне пограбування матері двох дітей!

- Я люблю дітей, ви не подумайте… Але ви, як любляча мати, змогли б покинути своїх дітей лише тому, що в їхнього батька більший заробіток? - Саран здвигнула плечима. - Ось і я про те. Емілі теж не цікавлять діти. Не лише Нейтан монстр.

- Не розумію, навіщо тоді взагалі одружуватися, якщо немає почуттів. У підсумку страждають лише діти.

- Я не казав, що тут не було почуттів. Принаймні, в одного з них була тверда впевненість, що рано чи пізно вони полюблять одне одного взаємно.

- Це точно не ваш клієнт. Я бачила його очі. Навіть коли розлучаєшся, ти все одно щось відчуваєш до своєї дружини… чи то жаль, чи провина. Як-не-як, стільки років прожили разом. А діти? Склалося враження, ніби вони не його. І знову ж таки, він погодився їх забрати… але що взамін? Його турбує частка акцій.

- Розлучення - брудна справа. Тобі не варто було погоджуватися на це.

- Я сама вирішуватиму, на що мені погоджуватися, а на що - ні! -  суворо відрізала Саран та почала збирати всі папери до купи.

- Як скажеш.

- То що ви їй сказали? – зложивши все до своєї сумки, дівчина поглянула на чоловіка прицільним поглядом.

- Є речі, які я не можу розкрити. Це таємниця батька Нейтана. Але, ти можеш бути спокійна - все задокументовано. Раптом Емілі зробить щось не так, я відкрию ці карти на суді.

- Це безпрограшні козирі?

- Так.

- Емілі про них знала?

- Ні.

- В мене немає шансу виграти цю справу взагалі? – дівочий голос мав нотки жалю.

- Не зовсім. Просто переконай Емілі, щоб вона погодилася на умови мого клієнта і не відмовлялася від дітей. Тоді хоч щось вона матиме.

- Як я можу в чомусь переконувати, коли, як виявляється, я нічого не знаю?! - дівчина буквально спалахнула. Їй не подобалася таємничість чоловіка, адже вона думала, що він їй довіряє і може все розповідати. Але він поводився відсторонено і зовсім не так, як веде себе закоханий чоловік.

- Я сказав усе, що мав. Усе інше - по мірі надходження проблем.

- Чому ти мені не можеш сказати, в чому справа? Невже ти думаєш, що я це використаю проти тебе і якось нашкоджу?

- Мені це аж ніяк не зашкодить. Проте, це може збити тебе зі шляху. Доведи цю справу до кінця з тим, що в тебе є. А потім ми з тобою підіб'ємо підсумок.

- Ти не можеш так чинити зі мною! Якщо ми хочемо почати все з початку, ми повинні довіряти одне одному.

- На роботі ми конкуренти. Ми по різні сторони барикад. Пам'ятаєш, ти про це говорила. -  зупинившись, Алан додав. - Я тобі довіряю. Втім, ця інформація не стосується довіри.

          Саран насупилася і, схрестивши руки на грудях, сперлася на спинку стільця.

- Не ображайся. Коли ти на мене сердишся, мені стає не по собі. - чоловік хотів торкнутися її підборіддя, але дівчина відсахнулася.

- Те, що сказала та жінка… моя майбутня дружина ніколи не повторить її долі.

- Адвокате Річен, говорите так, ніби це я ваша майбутня дружина. – вона засоромилася, але вдала вид, ніби його слова були для неї звичайнісінькою гуморескою.

- Саран, я не відступлю. Але й ти не грайся зі мною.

        Голос чоловіка був переконливии, глибоким, з оксамитовими нотками, що проникали до глибини душі. Від цих слів дівоче серце Саран затріпотіло, немов спіймана пташка. Це змусило дівчину пошкодувати про свої недолугі недовірливі міркування.

      Алан справді буде діяти… Його очі, кольору лагуни, випромінювали таку серйозну налаштованість та непохитну рішучість, що Саран одразу зрозуміла - це не блеф, не пусті слова, а щира, непохитна правда.