Розділ 18

        Вже декілька днів поспіль невідступно, наче нав'язлива мелодія, з голови Саран не виходили зізнання Алана. Його слова пульсували в її свідомості, викликаючи вихор суперечливих емоцій.

       Вона не могла повірити в те, що подобалась йому вже так давно. Проте, ці солодкі міркування розривали інші, жорстокіші логічні питання. Якщо це так, то чому він втік? Чому залишив її страждати, не давши жодної надії, що він теж щось відчуває? А зараз, так легко до неї залицяється, немов нічого не сталося.

       Щось тут було не так. Їй відчайдушно хотілося вірити у щирість Алана, але водночас її не покидали відчуття підлого умислу, адже вони стояли по різні боки барикад, були конкурентами…

       Але, якщо це справді так… Якщо його слова – не просто гра, то як їй бути? Її роками виплекане, витримане почуття до нього, яке вона так старанно приховувала навіть від себе, зараз стало більш ніж сильним – воно розривало її зсередини. Щойно вона його побачила, все, що всередині тліло - спалахнуло, затріщало і горіло, мов скажене багаття, погрожуючи поглинути її цілком і повністю…

- Я приймаю всі твої умови, але я відмовляюся від дітей! - голос Емілі пролунав різко, з металевою твердістю, яка змусила здригнутися обох чоловіків.

- Ти геть з глузду з'їхала?! - Нейтан Скот спалахнув, немов ошпарений. Його обличчя скривилося від подиву і гніву. - Вони більшу частину часу проводять з тобою! Ти не думала, що буде з ними, коли вони зрозуміють, що їхня мати їх кинула?!

- Ти маєш постійний прибуток. В тебе є будинок. А я що? Куди мені з ними податися? - в голосі Емілі чулася непохитна твердість її власних намірів.

- Не прибідняйся. Ти маєш куди йти. Дім твоїх батьків цілком придатний для життя. - Нейтан намагався стримати гнів, але його слова звучали сухо та роздратовано.

- Там живуть орендарі. Я не можу їх вигнати. Вони мені заплатили за рік наперед. - Емілі навіть не кліпнула, її слова були наче викарбувані в камені.

- Емілі, ми не перший день розлучаємось. Враховуючи всю важкість цього процесу – ти б вже давно щось із цим зробила. - напрочуд, голос Нейтана став спокійним, майже моторошним. Було видно, що йому нестерпно перебувати в цьому приміщенні, але він вправно тримав себе в руках, маскуючи свою лють за маскою байдужості.

- Адвокатко Кісен, що скажете? - голос Алана неочікувано звернувся до Саран.

           Дівчину ніби облили крижаною водою. Нестерпний сором обпік її щоки, бо вона жахалася того, що значну частину розмови геть не чула, адже була занурена у власні сумніви та бурхливі думки про Алана.

          Вбачаючи розгубленість дівчини, Алан терпляче повторив питання, але вже з більш розширеним змістом.

- Ви знали, що ваша клієнтка хоче залишити дітей на батька?

         Від цих слів, очі Саран ледве не вилізли на лоб, а на обличчі застигло повне нерозуміння. Вона повільно, немов у тумані, повернулася до Емілі і обпекла її приголомшеним поглядом.

- Перепрошую, ми це питання обговорювали в іншому ключі. Думаю, моя клієнтка трішки перенервувала... - Саран почала викручуватися, намагаючись хоч якось врятувати ситуацію, але Емілі Скот продовжувала гнути свою лінію.

- Якщо я погоджуюся на твої умови, то й ти прийми мої. В решті-решт, дізнайся що таке бути батьком. За стільки років відчуй весь тягар батьківства. Я не права, адвокате Річен? Чи ви теж виховувалися за принципом – чоловік добувач, а жінка – домогосподарка? Мій напів-колишній чоловік теж повинен брати участь у вихованні своїх дітей. Чи ви не погоджуєтесь? Якщо ні, то мені шкода вашої майбутньої дружини. Вона повторить мою долю... Ах, бідна жінка… - на обличчі Емілі виднілася уїдлива, майже зловтішна усмішка. Її слова, мов гострі стріли, летіли прямо в серце Алана.

          Саран від цих слів знесилилася та знітилась. Сама не знаючи чому, але вона увібрала їх на себе, відчуваючи їхній тягар, ніби це вона буде майбутньою дружиною Алана, якій доведеться пережити подібну долю.

- Якщо вам тяжко займатися дітьми, то давайте обговоримо графік, за яким діти будуть з батьком. -  Алан теж знітився на мить, але швидко повернувся у стрій правових норм, його голос знову став чітким і професійним.

- Я хочу залишити дітей з їхнім батьком! Він має все, щоб повноцінно їх утримувати. - Емілі стояла на своєму - непохитна, як скеля. Її голос був сповнений холодного розрахунку.

- Ти доросла людина. Зроби хоч щось, щоб мати постійний заробіток. Влаштуйся на роботу, врешті-решт! В твоїй пустій голові хоч якась відповідальність повинна бути! В тебе геть немає материнського інстинкту?! Якою б мати не була – вона ніколи не залишить своїх дітей! - Нейтан вибухнув гнівом.

- Що за маячня? - Емілі відмахнулася, її голос став пронизливим. - Якщо я знаю, що життя зі мною – це щоденні муки в злиднях, то як я, як мати, можу їх на таке підштовхнути? Знаючи, що їхній батько може подарувати життя, до якого вони звикли!

- Добре. Тоді ти відмовляєшся від частки, що подарував тобі мій батько. Діти будуть зі мною, а отже, подарунок їхнього дідуся повинен бути з ними. - Алан холодно і розважливо висунув свою умову.

- Що?! Ти безсоромний! - Емілі вибухнула як ніколи. Її обличчя перекосилося від люті. - Я геть нічого не заробила, будучи твоєю дружиною?!