Розділ 17

- Саран?! - Алан від несподіванки аж занімів, ніби його серце пропустило удар. У дверях його будинку, наче гроза, стояла Саран. Її погляд, лютий та пронизливий, міг би зцілити будь якого сліпого і немічного. Здавалося, повітря навколо неї наелектризувалося від її гніву.

- Ти не мав права зустрічатися з моїм клієнтом і тиснути на нього! - дівчина, не чекаючи запрошення, увірвалася всередину, немов ураган. Вона розмахувала перед самим носом Алана якимись паперами, що аж шелестіли від її люті.

- Ласкаво прошу до мого будинку. - Алан повільно зачинив за нею двері, а на його обличчі розквітала ледь помітна, але щира посмішка. Його душа танцювала, а тілом розливалася приємна хвиля, незважаючи на її упереджений настрій.

- Ти переходиш усі межі! - голос Саран пролунав, як постріл.

- А ти перейшла на «ти». Мені це подобається. - в голосі Алана бриніла така ніжність, що вона мала б розтопити ту кригу, яка була між ними. - Було так дивно, коли ти до мене «викали». Здавалося, ніби я в твоїх очах старий дідусь. - він намагався заглушити її злість своєю лагідністю, що тільки ще більше її дратувало.

- Не заговорюй мені зуби... Це що таке?! - Саран тицьнула йому під ніс паперами. Її очі мали вбивчий погляд.

- Певно щось таке, що змусило тебе вкурвитись та довело до шаленства. - усмішка не сходила з його обличчя, а в очах танцювали веселі іскорки. Він був на сьомому небі від щастя, не знаючи, куди себе подіти.

          Алан обперся об кухонний стіл, не відводячи погляду від розгніваної дівочої постаті, що нервово намотувала круги по кімнаті. Її кроки відлунням відбивалися в німій тиші будинку.

        Він насолоджувався цією виставою, цим бурхливим виром емоцій, що вона випромінювала.

- Будеш щось пити? - його голос пролунав спокійно, майже безтурботно, контрастуючи з її штормом.

- Це умови, на які погодилася моя клієнтка без мого відома! Жінка, що була ладна відібрати у свого чоловіка все - тицяє мені в очі ось цей мізер! - Саран продовжувала виливати на Алана шквал обурених слів, а його незворушний спокій тільки ще більше розпалював її лють. Вона намагалася ігнорувати його привітність, але це було важко.

- Ти повинна поважати вибір клієнта. Тобі ж краще. - у його голосі звучала нотка розсудливості, але зараз вона була геть не доречною.

- Думаєш, я шукаю справи, щоб поповнити кількість? -  її тон був сповнений презирства.

- Ні, але ти повинна була на початку зрозуміти цю жінку. А ти що? Почувши моє ім'я, навіть цього не зробила. Повторюся ще раз - будеш щось пити? Кава, вино... чи щось інше? - Алан не здавався, його погляд випромінював виклик та таємничість.

- Ти помиляєшся, якщо думаєш, що я погодилася через тебе! - її голос був на межі крику.

- Справді? – Алан вигнув брову, його очі весело заблищали.

- Справді! - Саран перекривила його, але в її погляді вже читалося не лише роздратування, а й тонка нитка чогось іншого, що тільки починало прокидатися.

- Ти відповіла на мій поцілунок. - голос Алана прозвучав упевнено, наче вирок. Він повільно, з насолодою відкорковував пляшку вина, не відводячи від неї очей. - І я більш ніж упевнений, що ти щось до мене відчуваєш і я тобі не байдужий.

- Ти мариш! - Саран гнівно відмахнулася, її обличчя спалахнуло. - Накинувся на мене зненацька... Що мені залишалося робити?!

- Справді? - в його голосі бриніла лукава посмішка.

- Так! -  вона майже крикнула, намагаючись втримати власну впевненість в строю.

      Алан лише тепло і загадково посміхнувся у відповідь. Він знав, що Саран відчуває до нього щось сильніше, ніж просто роздратування, але не хотів тиснути, дозволяючи розкритися її емоціям сповна.

- Чому ти думаєш, що я примусив Емілі погодитися на ці умови? Якщо ти хоч трішки зрозуміла хто вона така, то знала б, що її не залякаєш і ні до чого не примусиш. - його голос став серйознішим, з ноткою виклику. – Може,  в мене є щось таке, що вона була змушена обрати цей шлях. Чому б тобі про це не подумати?

- То покажи мені це «щось»! Щоб я була певна, що її вибір не примус. - Саран сперлася руками на кухонний стіл. Її янтарні очі вп'ялися в погляд Алана, наче шукаючи в ньому відповідь.

          Їх розділяла лише відстань витягнутої руки, але стіл здавався нездоланною перешкодою між їхніми бажаннями.

- Саран, я не хочу у своєму домі говорити з тобою про роботу. - в голосі Алана пролунала неприхована спокуса. - Давай займемося чимось цікавішим... Наприклад, поговоримо про нас. Ми не договорили. Пам'ятається, тобі було цікаво, чому мене не вкрала якась іноземка?

- Я сюди прийшла не за цим! - її слова були різкими, але в її голосі вже відчувалися нотки розгубленості.

- Мені шкода, але у своєму домі я відпочиваю. Працюю я на роботі. - він показово підняв келих та зробив великий ковток, тим самим підкреслюючи свою тверду позицію.

- Добре… тоді пішли туди, де тобі працюється. - Саран, охоплена поривом, обійшла стіл і рішуче вхопила Алана за руку. Але вона й незчулася, як її тіло було несподівано притиснуте до стіни громіздким чоловічим тілом, яке повністю огортало її.