Розділ 17

         - Саран?! – Алан від подиву отетерів. В дверях його будинку стояла дівчина. Її сердитий погляд хіба що сліпий не міг взріти.

        - Ти не мав права зустрічатися з моїм клієнтом і тиснути на нього. – дівчина увійшла всередину, не очікуючи на запрошення. Вона махала перед носом чоловіка паперами.

         -  Ласкаво прошу до мого будинку. – Алан закрив за нею двері. Його душа посміхалася, а тілом пройшлася приємність.

     -  Ти переходиш всі межі!

         - А ти перейшла на "ти". Мені подобається. Було дивне сприйняття, коли ти до мене «викала». Було таке враження, ніби я в твоїх очах старий дідусь. – чоловік  гасив сердитий голос дівчини ніжністю.

        -  Ти не заговорюй мені зуби... Це що таке?

         - Певно щось таке, що змушує тебе скаженіти та  біснувати... – посмішка не сходила з його обличчя. Від щастя, він не знав куди себе діти. 

          Чоловік став за кухонним столом та продовжив пильнувати за розгніваною дівочою постаттю, що нервово намотувала кола по кімнаті. 

             - Будеш щось пити?

        - Це умови, на які погодилася моя клієнтка без мого відома. Жінка, що була ладна відібрати у свого чоловіка все – тицяє мені в очі ось цей мізер!

       Саран продовжувала сипати на Алана сердиті слова та його спокій ще більше її дратував. 

       Вона намагалася ігнорувати чоловічу привітність.

        - Ти повинна поважати вибір клієнта. Тобі ж краще.

         - Думаєш я шукаю справи, щоб поповнити кількість?

       -  Ні, але ти повинна була на початку зрозуміти цю жінку. А ти що? Почувши моє ім’я, навіть цього не зробила. Повторюся ще раз – будеш щось пити? Кава, вино... чи щось інше?

          - Ти помиляєшся, якщо думаєш, що я погодилася через тебе.

        - Справді?

        - Справді. - Саран перекривила чоловіка. 

          - Ти відповіла на мій поцілунок. І я більше аніж впевнений, що ти щось до мене відчуваєш і я тобі не байдужий. - чоловік відкорковував вино. 

         - Ти мариш. Накинувся на мене зненацька... Що мені лишалося діяти?

         - Справді?

        - Так!

           Чоловік на ці слова посміхнувся. Він знав певне, що Саран має до нього почуття, але не хотів на неї тиснути.

        - Чому ти думаєш, що я примусив Емілі погодитися на ці умови? Якщо ти трішки зрозуміла хто вона така, то її не залякаєш і до чогось не примусиш. Може в мене є щось таке, що вона була змушена обрати цей шлях. Чому б тобі про це не подумати?

        - То покажи мені це «щось». Щоб я була певна, що її вибір не примус. - вона сперлася руками на кухонний стіл і прискіпливо подивилася в очі Алана.  

       Вони були на відстані руки, але їх роз'єднував стіл.

       - Саран, я не хочу в своєму домі говорити з тобою про роботу. Давай займемося чимось цікавішим... Наприклад, давай поговоримо про нас. Ми не договорили. Пам’ятається, тобі було цікаво, чому мене не вкрала якась іноземка. 

        - Я сюди прийшла не за цим.

       - Мені шкода, але в своєму домі я відпочиваю. Працюю я на роботі. - він показово підняв келих до гори та випив його вміст. 

       - Добре, пішли туди, де тобі працюється.  – Саран обійшла стіл та вхопила чоловіка за руку, але незчулася, як була притиснута до стіни громіздким чоловічим тілом. 

      Від несподіванки, дівчина зніяковіла. Від такої близької відстані між ними, її серце скажено тріпотіло в грудях. 

          Приємне тепло розлилося по її тілу. Чоловік тримав в своїй руці її руку і вона мліла від цих приємних відчуттів.

        - Знаєш чому ніхто не вкрав моє серце? – чоловічий голос як мед лягав біля дівочого вуха. Тепле повітря лоскотало її тендітну шкіру та приємним щемом розливалося по всьому тілу. Вона ледь тримала себе в руках. Змушувала себе не відповідати взаємністю. Але, чоловічий голос був нещадно п’янким. Він не давав їй вибору. - Моє серце вже давно поціловане одною дівчиною. Такою спритною та відважною... Ці іноземки не мали жодних шансів.

         - Для чого мені ці слова? – ледь проковтнувши слину, промовила тремтячим голосом дівчина.

      - Саран, ти все розумієш...

       - Що я повинна розуміти? – вона зиркнула на Алана янтарними вогниками.

        - Ти мені страшенно подобаєшся. Стільки років в моєму серці була тільки ти. Я не зміг тебе забути... та, мабуть й не хотів.

          - Я не вірю тобі. Ти це робиш, бо хочеш знати мій наступний крок у справі твого клієнта. Хочеш мене задобрити. Збити з толку. Я все чула... 

         - Що ти чула?

         - Я чула, як ти говорив по телефону з паном Нейтаном і як ти вихвалявся, що ти знавець як привернути увагу будь-якої жінки. І що ти зробиш все, щоб я змінила свою думку. – дівчина оборонялася, але здивований погляд Алана, змусив її знітитись. - Чому ти так на мене дивишся? Хочеш сказати, що я помиляюсь?