Розділ 16

     Алан чекав на Емілі в одному з небагатьох ресторанів міста. Годинник на його зап'ясті вперто відраховував хвилини і кожна з них здавалася вічністю. Чи то від неприязні до самої жінки, чи то від її запізнення – його тіло було напруженим і було готовим до нападу.

      Гірка кава глушила його гнів, але це була лише короткочасна панацея. І коли він вкотре потягнувся до свого годинника, у приміщенні з'явилася знайома жіноча постать.

    Емілі Скот неквапливо маневрувала між столиками. Її обличчя випромінювало відверту зухвалу посмішку, якою вона дивилася на чоловіка.

- Чого тобі треба, Алане? – жінка сіла за стіл, зайнявши зручну позу.

- Для початку сядь та втихомирся. Ти привертаєш до себе багато уваги.         

    Жінка не була надто привітною, але чоловік знав до неї підхід і тому, не звертав уваги на її постанову.

- Навіщо ти втягнула у своє розлучення Саран? - голос Алана звучав напружено, ледь стримуючи гнів.

- Втягнула? Вона - адвокат. Це її робота. - Емілі зневажливо відкинулася на спинку стільця, демонструючи, наскільки безглуздим, на її думку, було його питання. Її погляд випромінював зухвалу байдужість.

- Ти чудово знаєш, про що я! Не ламай комедії. Про те що вона давно не займається розлученнями, ти не могла не знати. Що ти їй такого сказала, що вона погодилась? - Алан не відступав.

        Емілі гордовито склала руки навхрест і задерла голову. Її очі блищали зловтіхою.

- Емілі, тільки не кажи, що ти їй сказала про мене...

- Я не збираюсь перед тобою звітувати. -  відрізала вона, і в її голосі бриніла непохитна впевненість.

- Ти страшна жінка... Знаючи, що у дівчини були до мене почуття, ти вирішила нею маніпулювати? - в очах Алана з'явився відчай.

- А що? Думав з Нейтаном залишити мене ні з чим і спокійно полетіти назад в Штати? - в її голосі прозвучала гірка іронія.

- З самого початку тобі було байдуже на обізнаність Саран. Ти добре знала, що вона мені не байдужа.

- І що? Знала. І що з того? Це злочин - найняти її? Я ризикнула і не прогадала. А ти як був боягузом, так і ним залишився. - Емілі вибухнула зловтішним сміхом.

- Тобі то що з того? Моє життя - не твоя справа! - Алан намагався опанувати себе, але емоції брали гору.

- Ну знаєш, любчику, на війні всі методи підходять. - Емілі самовдоволено посміхнулася, насолоджуючись його реакцією.

- Емілі, ти не винесеш це протистояння. - чоловіче обличчя спотворилося від відчаю.

- Як бачиш, поки суд на моєму боці. - її голос звучав переможно, сповнений жорстокої насолоди.

- Ти ж знаєш, що й сама не свята. Але чомусь саме цього разу, прокинувшись у ліжку з чужим чоловіком, ти вирішила перестрахуватися. Сходила до лікаря і навіть аналізи здала. Чому?

- Це тебе не стосується! - Емілі нервувала, її щоки спалахнули. Питання Алана заганяли її в глухий кут, у пастки, що вона сама ж розставила.

- Ти знала, що твій шлюб з Нейтаном тріщить по швах і розлучення не уникнути. А знаючи його натуру скупердяя, ти не хотіла попастися на невірності. Бо добре знала, що в цьому випадку - ти взагалі нічого не отримаєш. У моїх словах є сенс, чи не так? - Алан дивився на неї переможним поглядом, на що Емілі зловісно посміхнулася. В її очах спалахнув вибух невдоволення.

- Який ти здогадливий! Тільки це тобі не допоможе. У тебе немає доказів.  

- Ти зраджувала Нейтану і я це легко можу підтвердити. - Алан відповів спокійно, але в його словах звучала загроза.

        Обличчя Емілі спотворилося. На мить вона забула про свою гордовитість і на ньому з'явився фальшивий вираз відвертого відчаю.

- Я хотіла, щоб мене кохали і хотіли як жінку... Нейтан нічого, крім своїх грошей, не знав. Він спав зі мною лише тоді, коли напивався. А я хотіла тепла та турботи!

- Ти могла б з ним розлучитися. - холодно відповів Алан, не виявляючи жодного співчуття.

- Ну так. Звісно. Це у вас, чоловіків, усе так просто. - її голос знову став сардонічним.

- Тільки не говори мені тут про лебедине кохання. Цим мене точно не переконаєш. - Алан різко обірвав її, не бажаючи слухати виправдань.

- Алане, навіщо ти мене покликав? Я розлучаюся... і совість у цьому - не найкращий товариш. Якщо в тебе все, то я піду. - Емілі вже підвелася з-за столу, її рухи були різкими, ніби вона хотіла втекти, але слова чоловіка змусили її застигнути на місці.

- Я можу позбавити тебе тієї частки акцій, що була подарована дітям твоїм свекром. - голос Алана пролунав холодно і безжально. - Адже ти з нотаріусом приховала одну важливу деталь... Я б сказав, головну деталь.

         Обличчя Емілі геть змарніло. Її колишній спокій розвіявся мов дим. Вона напружилася, очікуючи нищівного удару.

- Поки цього достатньо, щоб ти погодилася на умови Нейтана? Якщо ні, то я продовжу. - Алан говорив повільно, розмірено, смакуючи кожен її рух, помічаючи повну розгубленість на її обличчі.