Розділ 13

         - Ну що там?

         - Ти! Я просив тебе стриматись від подібних ситуацій! Ти розумієш, що й без цього в глухому куті?

     Алан нервово намотував круги по кімнаті. Чоловіка корило почуття провини. Це був їх з Саран перший поцілунок і усвідомлення цього, вселяло в чоловіка відчуття ненависті до себе.

          - Ось тут знаходиться компромат, що зможе глибше тебе закопати! - чоловік тримав в руках маленький квадратний пластик.

           - Ця адвокатка з кожним днем мене дивує. 

       На відміну від Алана, голос Нейтана був спокійний та втішений.

         Чоловік, розкинувшись на дивані, смакував гіркий напій. 

         - Вона виконує свою роботу.

          - Ти теж.

         - Мені довелося вчинити по-скотськи. - Алан не вщухав. Його дратував  власний вчинок та спокій товариша. 

       Він відчував себе лялькою в його руках. Адже, так було завжди. 

          - Я тобі за це плачу.

         - Ти мені платиш за юридичні послуги, які я тобі надаю. Я не погоджувався прибирати за тобою різне лайно. Якщо ти знову щось вткнеш, будеш шукати собі іншого адвоката.

        - Добре. Не гнівайся... Так що ти зробив, щоб дістати цю флешку?

        - Яка різниця? Що тобі дасть ця інформація?

       -  Ти її приспав? Чи незаконно вломився в її квартиру? – в очах Нейтана гуляли смішинки. І на перший погляд, могло б здатися, що чоловік отримує неабияку насолоду від ситуації.

         Вся його постать кричуще випромінювала задоволення від самого себе. 

         Нейтана не хвилював бентежний стан Алана, він цікавився зовсім іншим.

        - Тобі смішно?

         - Трішки є. Ти просто такий збуджений, що мені від цього весело.

         - Я все життя за тобою вигрібав. Досить.

        - Ти ж мій товариш. На те й ми друзі,  щоб витягувати один одного з лайна.

         - Щось не пригадаю, коли це ти мене з чогось подібного витягував?

          - Це справді так... але хто ж тобі винний, що ти живеш нудно.

       - Не нудно,  а по закону. Не на всі гроші світу, як дехто.

         - Будь в моїй компанії адвокатом і будеш жити на широку ногу. Знайдемо тобі якусь дівчину і будеш жити та й приспівувати.

        - Мені й так добре. Великих статків мені не потрібно.

        - Думаєш лишитися? Чи летиш назад?

         - Я залишаюся. Вже час пустити коріння. Досить жити холостяцьким життям.

         - Маєш когось на прикметі?

          - Ти про що?

         - Ну, як це про що? З ким коріння маєш пускати?

       -  Маю.

        - Ну нічого собі. Тільки приїхав, а вже маєш жінку. Це випадково не та дівчина, що змусила тебе звідси втікати? Як не як, вона є причиною твого успіху. Якби не вона, той контракт лежав би досі на полиці. А ти досі був би викладачем в університеті і жив би ще на менші кошти. То це вона?

         - Вона.

        - І що? Вона досі не вийшла заміж?

        - На щастя, ще не вийшла. 

        - Ви вже зустрічалися? – Алан кивнув головою. – Ну нічого собі! І що? Вона згодилася бути з тобою?

         -  Не все так швидко. Потрібен час. Я не хочу як ти, - через декілька років винаймати адвоката, щоб він нас справедливо розлучив. Потрібно звикнути один до одного. Зрозуміти, чи ми підходимо один одному. 

        -  Значить вона тобі відмовила.

       -  Не відмовила... Але й близько не підпускає.

        - Значить, набиває собі ціну?

       - Вона не з таких... Просто, я її образив. І вона має повне право так себе вести.

          - І хто ж вона така?

        - Якось познайомлю. Ще не час.