Розділ 12

         - Джозефе, ти неймовірний. Світлини – це саме те, що мені потрібно. – дівчина від радості не знала що й робити. В пориві щастя, вона обійняла молодого хлопця, але вчасно схаменулася. – Пробач. 

         - Радий допомогти, леді-бос.

      - Слухай, в тебе немає людини, котра розуміється на інформаційних технологіях? - її очі прискіпливо вдивлялися в обличчя молодика, що той від подиву трішки розгубився. 

       -  Якщо потрібно,  то я знайду.

         - Чудово. Я знала, що на тебе можна понадіятись. 

        Задоволена дівчина всілася на ліжко та продовжила передивлятися світлини. Їй не потрібно було пояснювати молодику своє прохання,  адже він точно знав, що це для чогось грандіозного. 

     Чоловік добре знав методи роботи молодої адвокатки і завжди намагався самостійно розгадати кожен її крок, тому ніколи не задавав їй зайвих питань. 

         - Мені подобається, що ти повернулася в сімейну справу.

        - Я не повернулася. Лише одна справа і все... – дівчина дивилася світлини, але з-під лоба відповіла. - Просто, в цій історії є те, що мене неабияк зацікавило.

         - Очевидно, це щось ... – в двері будинку хтось постукав і розмова перервалася.  – Ти когось чекаєш? - парубок здивовано сверлив сполохану жіночу постать.

        - Ні. Зараз гляну... – дівчина стояла на місці як вкопана. У вічку дверей стояв Алан. – Що він тут робить?

         - Хто?

          - Ховайся негайно. Це адвокат нашого конкурента. – пошепки мовила Саран і руками штовхала молодика куди очі бачили.

        - Що? А він що тут робить?

          - Якось розповім... хутчіш залазь в шкаф.  – Саран впихнула молодика у відкриті двері меблів і по дорозі до вхідних дверей замела його сліди.

         - Адвокате, що ви тут робите? – окрім цих слів, Саран більше нічого не змогла сказати. 

      Алан накинувся на неї з поцілунком, у відповідь, не зронивши жодного слова.

       Напір чоловіка був таким сильним, що бідна дівчина мусила здатися. Вони злилися воєдино, ніби два партнери по танцю, змітаючи все, що потраплялось  їм по дорозі.

     Обоє не відали куди це їх приведе, але не могли один від одного відірватися. Їх поцілунок був рушійною силою, що хазяйнувала в маленькій жіночій квартирі.

        - Пане Алане, що з вами коїться? – дівчина відпихнула чоловіка руками, але той знову притягнув її до себе і продовжив поцілунок.

         - Лишенько... припиніть! – цього разу Саран була невблаганною, вона щосили штовхнула Алана, що він ледь не впав, але втримався за тумбочку.

          Він злякано дивився на Саран, ніби сам не розумів що коїв.

         - Пробач, я не мав цього робити. Я не знаю що на мене найшло.  – чоловік пішов геть, прискіпливо кинувши дівчині захмелений погляд.

        Саран приходила до тями. 

          - Що тут в біса коїться? – почувши німу тишу, молодий хлопець виліз з шафи. На його обличчі красувалося непорозуміння. Саран продовжувала стояла як заворожена, торкаючись пальцями своїх губ,  що нили від натиску.

         - Агов! Ти чуєш мене?

        - Я знаю, що коїться.

         - Мій фотоапарат! Щоб його лиха година спіткала! – молодик з жахом підняв з підлоги камеру.

         - Я куплю тобі новий.

       -  Але ж світлини... І карти пам’яті немає.

        - Як немає? – дівчина кинула погляд на місце, де повинна бути карта. Там було пусто. - Поглянь, може десь випала.

      Хлопець повзав по землі. Шукав всюди. Проводив руками під полицями та тумбочками, але нічого не знаходив.

          - Не шукай... то ось чому ти приходив? – дівчина зложувала у своїй голові всі факти і здається пазл став на своє місце.

          - Що? Що ти там бубниш під ніс?

        - Нічого. Не шукай. Він її забрав.

         - Що? Але, звідки він дізнався про світлини? Він за тобою стежив?

      - Поки не знаю. Але він почав діяти. І діє він грубо.

        - Почав діяти? В які ігри ти з ним граєш?

       - Ніякі. Не бери в голову.

      - В нас вкрали світлини. Через день в тебе суд. Що ти будеш робити? - парубок панікував так, ніби скоро настане кінець світу. 

          - Я щось вигадаю. Ти ж пам’ятаєш? Мені потрібен програміст. 

         На відміну від Джозефа, Саран була спокійною.

       -  То це він є тою причиною, через яку ти взялася за цю справу?

         - Так.

         - Він твій колишній?

        - Мій колишній викладач.

        - Щось це не схоже на відносини між ученицею та викладачем. Він ледве тебе не з'їв. Що за пристрасть? Моє тіло аж сирітками покрилося... ось, глянь. - він протягнув руки.