Розділ 11

        - Тобі хтось говорив, що ти надто красива. Певно говорив...

        Алан заворожено дивився на дівчину, що була зосереджена на меню кав’ярні. Він насолоджувався її сором’язливістю і глибоко в душі радів, що вона погодилась на його пропозицію.

      Находячись так близько біля Саран, він розумів, що всі ці роки йому шалено її бракувало. Його тіло святкувало. Невідоме піднесення снувало його душу і він розчинився в дівочому голосі.

          - Дякую. Ви теж нівроку. Певно користуєтесь популярністю серед жінок.

        Чоловік нічого не відповів, лише посміхнувся.

         - Щось обрала?

        -  Я навіть не знаю. Щось їсти геть не хочеться. Хіба що тільки чаю з трав.

         -  Може чогось міцнішого? Вип’ємо за зустріч.

       -  Мені потрібно сьогодні ще попрацювати, тому голова не повинна бути захмеленою.

        -  Ти колись відпочиваєш?

         - Звісно. Просто не люблю залишати справи на півдорозі.

            -    Дійсно. Ти завжди такою була.

            -  Справді?

           - Тобі нагадати, як проводились семінари? Чи може те, як ти наразила себе на небезпеку, аби допомогти безхатьку? Чи може згадати тобі, як ти поїхала в інше місто, щоб довести в суді невинуватість жінки і тебе шукали всім містечком? Через свою впертість та наполегливість,  ти була цілковитою проблемою для своїх одногрупників. - він говорив надихаюче, ніби описував якусь картину. 

          - Я не можу інакше. Ми вчимося для того, щоб допомагати обездоленим людям. І коли вони просять порятунку, ми повинні зробити все можливе, щоб дістатися правосуддя. – в дівчини світилися очі.

         - Вірно. Все так.

        - А ви змінилися... Справді. Здається, помужнішали. Стали таким собі сивочолим дядечком.

         - Невже я такий старий? – тілом чоловіка прокотився острах.

             А що, якщо він дійсно для неї старий і вона його навіть не розглядає як чоловіка. Йому забракне сил змагатися з молодими чоловіками і він назавжди залишиться для неї професором.

         - Що є, того не приховати. Але, мушу визнати – ви дасте фору багатьом чоловікам меншим за віком. Втім, я смутно пам’ятаю, як ви виглядали десять років тому.

         - Так, дуже багато років минуло. Я й сам не пам’ятаю яким був. – чоловік зніяковівши, похнюпився та спрямував свої очі в паперове меню.

      Проте, Саран все пам’ятала до дрібниць. Тільки була змушена зсилатися на короткочасність власної пам’яті, аби він не здогадався про її жевріючі почуття до нього. Вона не хотіла знову залишитися ні з чим.

          - Ви так швидко зникли. Ніби вас ніколи в університеті не було. Ви навіть з нами не попрощалися.

        -  В мене не було часу на роздуми,  не те щоб попрощатися з вами. З штатів прийшла приваблива пропозиція і я...

        - Я стільки років себе картала... думала, що через мене вас звільнили.

         - Саран... Я не думав, що ти це так важко сприймеш.

         - А що мені лишалося думати. Це було моє перше зізнання в почуттях. Тоді я була страшенно налякана. Мені здавалося, що всі на мене дивилися з презирством. – на очах дівчини з’явилися сльози.

        - Пробач, я не знав, що це так виглядатиме в твоїх очах. Думав, моя відсутність швидко змусить тебе забути мене і ти цими почуттями перехворієш.

      - Перехворіла... але для цього потрібен був час. – Саран висушила вологі очі серветкою та посміхнулася. Вона добре пам’ятала про те, що їй не варто показувати зайвого.

        - Пробач. Я повинен був тобі все пояснити... але, я був збентежений твоїм зізнанням і недоречно зреагував.

         - Ви злякалися... – дівчина зжала вуста. - Так, лише подорослішавши, я зрозуміла що ви були налякані. Я б теж не знала що робити,  якби мій студент зізнавався мені в симпатії... – дівчина не договорила.  Їх розмову перебив звук телефонного повідомлення і вона звернулася до екрану. – Пане професоре, мушу бігти. Потім продовжимо нашу розмову. Я ще не дізналася, як такого харизматичного чоловіка не вкрала якась іноземка.

          - Що поробиш, моя душа тяжіє до жінок з нашого містечка.

          - Тоді, нехай щастить у пошуках.

           - Амінь.