Розділ 9

         Саран йшла на зустріч з Аланом знайомим коридором… Її серце билося, мов сполохана пташка в тісній клітці. Кожен крок віддавався гучним відлунням неспокою в її грудях.

        Сьогодні вони мали бути наодинці, в одному приміщенні, без жодного натяку на їхні минулі ролі, без сторонніх очей. І це усвідомлення, мов електричний струм, пробігало по її тілу, розбурхуючи найглибші закутки душі.

        Бідолашну жінку кидало то в жар, то в холод. Щоки пашіли, а долоні ставали вологими. Вона несамовито картала себе за цю непідконтрольну реакцію, за те, що поруч із цим чоловіком її власне тіло відмовлялося коритися, стаючи зрадником її спокою.

        Його присутність робила її боязкою. Майже безпорадною. І це відчуття власної вразливості неабияк гнітило Саран. Вона прагнула бути сильною та незалежною, але поруч з Аланом усі її захисні мури руйнувалися, залишаючи її абсолютно відкритою перед виром незрозумілих емоцій. Вона відчувала себе загубленою в цьому вирі почуттів, не знаючи, як впоратися з цією бурею, що розігралася в її серці…

- Старий, я знайду до неї підхід. Звісно я зможу її приручити. От побачиш, вона не зможе встояти перед моєю харизмою. Закохаю її в себе і справа зроблена. Ти отримаєш все, що хочеш... Добре, мені варто йти. Перетелефоную пізніше. – Саран завмерла на місці, як тільки почула знайомий чоловічий голос, що доносився з коридору. Між ними була стіна.

        Алан з кимось говорив по телефону. Дівоче тіло охопив холодний піт. Вона чітко чула кожне слово, що він промовляв.

     Через стільки років, почуте з вуст чоловіка, який їй досі подобався, краяло їй серце. 

    Вона відразу зрозуміла, що мова йшла про неї, а той з ким він говорив, був ніхто інакший як Нейтан Скот.

       Останні сподівання потухли відразу і тіло дівчини обрало оборонний стан. Їй вже не хотілося бути з Аланом милою. Вона жадала його перемогти, довести свій професіоналізм, збити його з пантелику… зробити так, щоб він пошкодував, що так з нею вчиняє.

      Почекавши, поки чоловік увійде до кабінету, Саран перевела дух і попрямувала слідом за ним.

- Мої вітання, пане Річен. Вибачаюсь, що змусила вас довго чекати. –  вона намагалася бути з чоловіком відверто холодною. Її очі обпалювали чоловіка злісним поглядом. Вона хотіла в моменті сказати все те, що накопичилося за стільки років… але була змушена ховати свою вразливість за професійною ширмою.

- Все добре. Я не поспішаю... – обличчя чоловіка випромінювало легеньку посмішку, яка була безжально проігнорована кам’яним обличчям своєї опонентки.

        Відчуваючи щось не ладне, чоловік вдався до звичних манер і протягнув руку для привітання, але Саран і тут його проігнорувала. Вона сіла за стіл та почала виймати з сумки папери та блокнот для записів.

- Маєш гарний вигляд.

- Ви теж. – не підіймаючи очі відповіла Саран.

- Тобі не здається, що прийшов час поговорити?

- Звісно. Для цього ми призначили зустріч без наших клієнтів.

- Я про нас... тобто, про те, що було декілька років тому.

     Алан намагався бережно підвести Саран до розмови, що не давала йому спокою останні пару днів. Але жінка вперто робила вигляд, ніби вони були один одному незнайомцями.

-  Пане Річен, нам зарезервували приміщення, щоб ми роз’яснили не власні відносини, а проблеми які поєднують наших клієнтів. – дівчина лаконічно відбивалася від чоловіка словами. Але досі не наважувалася підвести на нього свої очі. Вона вдавала вигляд, ніби була заклопотана написаним на паперах. А насправді, намагалася втримати себе в руках, щоб не вибухнути і з ним не посваритися.

- Добре... ти маєш рацію. Давай сходимо кудись. Тут є затишні кав’ярні.

- В мене немає на це зайвого часу. Тим паче, нам немає про що говорити. Нас нічого не поєднує. Ми дві вільні людини.

- Добре… Дві вільні людини не можуть попити разом кави?

- Боюсь, мій партнер буде не в захваті. – тепер вона дивилася йому в очі. Її погляд був байдужий. Містив затаєний гнів та бажання помсти.

- Ти з кимось зустрічаєшся?

- А що? Я цілком придатна до відносин.

- У вас все серйозно? – в голосі чоловіка відчувалася тривожність.

- Пане адвокате, давайте поговоримо про нашу справу... Моя клієнтка твердо стоїть на своєму. Все майно, яке було нажите в шлюбі повинно поділитися навпіл. Діти лишаються з матір’ю.

- Навіщо жінці бізнес, в якому вона не розуміється? Мій клієнт пропонує їй грошову винагороду. – професійний тон Саран, змусив Алана сісти на своє місце.

- Але, маючи частку компанії, кожного місяця вона матиме солідний прибуток, що перевищує цю грошову винагороду. – говорячи це, її очі зм’якшилися, але ненадовго. - Ця пропозиція, без вагань відхиляється.

- Саран, ти ж знаєш, що ця справа виснажить їх обох. Наскільки мені відомо, в Емілі немає постійного заробітку. В неї забракне коштів, щоб оплачувати твої послуги. А в неї на руках ще діти.

- Також, це діти вашого клієнта. Не забувайте про це і заодно нагадуйте йому, що в нього не менша відповідальність за своє чадо. З приводу оплати моїх послуг  - це не ваші справи.