Розділ 8

          Алан Річен сидів в глухій темряві. В своїй голові, він вкотре прокручував слова Саран.

        «... зізнаюсь в почуттях… як не як, ви були моїм першим коханням"... – дзвінкий голос не давав йому спокою. Він бентежив його серце і змушував відчувати провину.

     Чоловіка супроводжувало відчуття, ніби він припустився помилки, адже голос дівчини містив стільки болю та образи. А це найменше що йому хотілося. Він ніколи не бажав завдати їй болю чи ранити її тендітну душу. Він хотів лише її вберегти, дати можливість їй розквітнути.

        Куди б він не дивився, перед його очима стояв її бурштиновий зажурений погляд і він не міг позбутися бажання побачити її знову. Його мозок невпинно маневрував між здогадками -  сьогодні Саран поставила між ними межу чи дала зрозуміти,  що він має шанс завоювати її увагу. І останнє, змушувало чоловіче серце ще дужче тріпотіти в надії.

         Всю ейфорійну атмосферу перебив дзвінок в двері. Цей факт змусив чоловіка оскалитись. А коли на порозі свого будинку він побачив Нейтана – він видавив з себе відголоски невдоволення.

- Ти в курсі, що це ти повинен за мною бігати, а не я? – Нейтан Скот почав напирати.

-  Мені нічого боятися. Хіба що... ти мені збрехав і багато чого не розказав.

     Чоловік вдав, що не почув зауважень Алана - він без запрошення увійшов всередину та всівся на шкіряному дивані, окинувши погляд на атмосферу приміщення, що панувала навколо.

- Відсутність світла... міцний алкоголь. Ти знову страждаєш від нерозділеного кохання? Чи досі не забув ту дівчину першокурсницю? Звісно, я тебе розумію. Знайомі місця оживили спогади.

- Облиш це. Ти ж прийшов сюди не тому що тобі нудно і тобі ні з ким поговорити. – Алан теж сів на диван. Він відкинувся на його спинку та закрив очі.

- В тебе є план?

- Ти не відповів на мої питання. І щоб дати відповідь на твоє, я повинен почути тебе. Ти знав, що твій батько віддав свої акції Емілі?

- Знав... але я не думав, що Емілі про це дізнається. Це все та адвокатка.

- Ти думав, ми в пісочниці зібрались гратися? Звісно, вона все перевірить. Це її робота.

- Я не думав, що Саран Кісен візьметься захищати її. – чоловік взяв стакан і теж налив собі вміст графіну, що стояв на журнальному столику.

- То ти знав, що у вас є досвідчений адвокат?

- Говорю тобі, я сам здивувався, що Емілі її візьме.

- Чому? Думав, що Саран Кісен злякається тебе і відмовиться братися за цю справу? – Алан продовжував розмову з закритими очима. Він гнівався на Нейтана за приховані деталі, але образ Саран пом'якшував його голос.

- Вона ніколи не займалася розлученням.

- І ти вирішив, що розлучення їй не під силу? – чоловік відкрив очі та підвівся з дивану. Не знаючи, де діти надлишок енергії, він пішов до вікна, сподіваючись на те, що картини за ним, змусять його думати тверезо.  - Знаєш, якщо ти так думав, то ти не такий же розумний, як хочеш здаватися.

- А що? Вона стане тобі проблемою?

- Не сміши. Я їй не по зубах.

- Чудово. Значить мені не потрібно буде псувати її кар’єру. З такою привабливою жінкою не варто воювати.

- Добре, я щось вигадаю.

- Ах, шкода що я не можу до неї позалицятися...

      Слова Нейтана Скота неприємно вдарили по вухах Алана і він стиснув в руці стакан, а той не витримавши тиску - тріснув.

- Старий, ти чого?

-  Ти й пальцем не торкнешся Саран!

- Звісно. Я собі не ворог. Я повинен бути зразковим сім’янином. Це я жертва. Це мене зрадили. – чоловік намагався скорчити ображене обличчя, проте його сутність була надто яскравою.

- Щодо цього… Ти впевнений, що Емілі тебе зрадила? – чоловік подивився на товариша підозрілим поглядом.

- Так. Ти ж бачив світлини.

- Якщо ти за нею стежив, значить ти в чомусь її підозрював?

- Ні, яке стеження? Робити мені нічого. – питання Алана змушували Нейтана Скота викручуватися.

- То ці світлини зробили перехожі люди?

- Я не знаю хто їх зробив. Але він чітко знав куди їх відправити.

- Щось вимагали за них?

- Ти ставиш дурні питання. – чоловік нервував під прискіпливим поглядом свого товариша.

- Я виглядаю дурнем, коли мені тичуть докази проти тебе, а мені немає чим їх бити! Тому, якщо хочеш виграти суд і залишитися в плюсі, ти повинен говорити правду. Бо інакше моя блискуча репутація тебе не врятує. – голос Алана звучав суворо. Йому не подобалися таємниці, що плелися за його спиною. Він відчував себе лялькою в руках Нейтана.

- Добре. Тільки заспокойся. Я не думав, що та адвокатка так тебе рознервує.

- Дівчина мала на руках переконливі докази. А я? Твої слова? – обличчям адвоката промайнула натягнута посмішка.

- Я знав, що мій батько збирався віддати акції Емілі і тоді я почав розмірковувати, як змінити його рішення. Були невдалі спроби. Але того дня все мало вийти і тут батько впав в кому... Я найняв хлопця, щоб той зробив вигляд, ніби вони з Емілі переспали. Але той бовдур заснув і нічого не вийшло. Він не зробив світлини. Добре, що в готелі були камери спостереження... І толку?