Сімейство Скотів з гучним скандалом покинули залу засідань, Саран з Аланом залишилися наодинці. І коли їх голоси стихли, чоловік підійшов до дівчини та сів біля неї на край столу.
Саран, боячись показати свій бентежний стан, почала збирати свої речі та зложувати в свою робочу сумку. Від такої близкості між ними, її руки і все тіло трусилося. Чоловік насувався як чорна хмара.
- Я радий тебе бачити... знову. – він заглянув в її очі своїм ніжним поглядом. Від чого дівчина ще більше розгубилася.
- І я... професоре. – її голос тремтів.
- Тут поблизу є кав’ярня. Говорять, зовсім недавно відкрили... Не хочеш кави?
- Ми з вами по різних боках барикад. Думаю, нам не варто мати близьких стосунків.
- Ми просто вип’ємо кави. Нічого більше... звісно, якщо нам цього буде достатньо. - обережним голосом, Алан заганяв дівчину в глухий кут. Він не зводив з неї свого погляду. Мовчки продовжував дивитися на неї теплим присмаком.
Від цих дій, Саран ще більше зашаровувалася. Непрямі чоловічі натяки буквально змушували її тіло труситися з остраху.
- Нам цього буде достатньо! – тремтячий голос виказував дівчину.
- Ти так й не навчилася розмежовувати особисте з роботою?
- А ви?
- ...
Чоловік дивився на неї очима повних нерозуміння і дівчина продовжила говорити.
- Я говорю про те, що ви звільнилися з унівеситету відразу після мого зізнання... Так по-дитячому. – Саран облила його осудом.
- Що було б, якби я залишився?
- Незнаю. Потрібно було залишитися.
Впакувавши всі свої речі, Саран піднялася на ноги. І як би вона старалася не дивитися в чоловічі очі, її погляд мов магнітом тягнувся до блакиті двох кружечків.
Вона дивилася на нього благаючим поглядом і від цього їй ставало гірше. Її тіло мліло від того, як він на неї дивився. Його погляд містив стільки ніжності, що якщо зібрати всю ніжність на світі – вона буде мізерною в порівнянні з ним.
- То, що? Підемо на каву?
- Ви не боїтеся, що я знову залицятимусь до вас? Зізнаюсь в почуттях. Як не як, ви були моїм першим коханням.
- ....
- О, лишенько. Я жартую. Ви аж зблідли. - побачивши розгублене обличчя Алана, дівчина поспішила владнати ситуацію. - Насправді, у мене запланована інша зустріч. Тим паче, вам необхідно заспокоїти свого клієнта. Надто він у вас буйний.
Саран попрямувала до виходу, але біля дверей зупинилася та повернулася обличчям до Алана. Він ще досі стояв замріяним. Ніби його думки були за межами цих стін.
- Ви ж не подумайте втекти знову, бо ваш товариш не виживе. Наврядчи він знайде собі кращого за вас спеціаліста. Адже я з нього збираються вибити все лайно і... звісно гроші. - дівчина дзвінко засміялася та розчинилася в просторі.
Саран вийшла з кабінету з відчуттями повних безнадій. Щоб не втратити рівновагу, вона сперлася на стіну. А потім, перевівши подих, пішла геть, щоб знову не попастися на очі Алану. Бо ще одну дозу такого погляду вона не витримає.