Розділ 4

      - Ну й дива, Алане! Ще вчора ти був свідком наших клятв у вічнім кохані, а сьогодні ти став нашим суддею. Життя неймовірно хитре, чи не так? 

            - Ти маєш рацію, Емілі. Життя бумерангом повертає всі недолугі речі, які хтось колись вчинив. Розплата завжди буває гіркою.

             - Ми всі не святі. Так що тепер? Не жити? Все життя розплачуватися за гріхи, які колись вчинив?

              - Завжди потрібно вчиняти по совісті. - чоловік відповідав холодно, адже добре знав прийоми жінки, що сиділа навпроти нього.

      Це була перша зустріч адвокатів, на яку Емілі Скот прийшла сама і всіма способами намагалася задобрити адвоката свого напів-чоловіка.

              - Справді? Сподіваюсь, ти саме так вчиниш і розсудиш нас справедливо... бо розплата буває гіркою.

              - Суддя розсудить. Я ж, лише відстоюю запити свого клієнта.

               - Клієнта? Алане, не сміши. Близький товариш ніколи не стане клієнтом. В мене є сумніви щодо цього...

               - Емілі, припини! Досить з нас. Давай все мирно обговоримо та розійдемося без образ. Між нами вже давно немає жодних почуттів... – терпець Нейтана Скота дійшов піку і той влився в їх розмову. Він відложив телефон в сторону та почав говорити з жінкою, що як вуж вертілася, намагаючись відстояти свою позицію.

               - А хто сказав,  що я благатиму тебе повернутися? Ти не настільки незамінний чоловік. Я лише хочу забрати своє! Що належить мені по праву! 

              - Які права? Ти ніколи не цікавилася компанією. Що в ній є твоє? – чоловік закипав. Тепер він не був таким стриманим.

               - Половина акцій точно. – голос жінки був спокійним. Вона таємно насолоджувалася істерикою свого напів-колишнього чоловіка.

               - Емілі, не бундюч мене! Ти жодного проценту не отримаєш. Я тілом ляжу, але ти не отримаєш нічого... І якщо на те пішло, ти нічого не отримаєш! – той намагався докричатися до неї, вкотре наголосивши на своє болюче місце. Адже, він панічно боявся щось комусь віддати з власного здобутку.

               - Через те, що я народжувала тобі дітей, я не мала часу, щоб займатися своєю улюбленою справою. Тепер, я заберу половину акцій та продам їх...

               - Скажи мені, дорогенько. Хто ж тобі забороняв працювати чи займатися тим, чим хочеш? Я?

               - В мене на руках двійко дітей. Ти мені чимось допомагав у вихованні? Якби ти хоч трішки помагав, в мене був би час на себе. Тепер, ти заплатиш сповна.

                - Я не дозволю знищити все те, що створив власними руками. Тому, давай мирно розійдемося,  бо інакше буде гірше тільки тобі. Я вже ледь стримуюсь, а доведеш мене до білої гарячки – лишишся геть ні з чим.

       Жінка посміхнулася, але продовжувала перебувати в стані спокою.

                - Все буде по закону! Цей бізнес ти маєш завдяки мені. Твій батько дав тобі стартовий капітал лише тому, що в тебе народився син. Хоч ти й забув, але я чітко все пам’ятаю.

                - Якщо ж ти все знала? То чому згодилася? Тепер ти мені говориш про свої права?

                 - Так. Тому що я їх маю. Я правильно говорю пане адвокат? - Емілі звернулася до Алана. Чоловік сидів та спостерігав за цими обома мовчки. Він навіть не дивувався тим, що відбувається в цьому приміщенні, адже добре знав про характери цих обох. Проте, він був адвокатом Нейтана і тому був змушений відстоювати його інтереси, всупереч жіночих слів.

                 - Давайте будемо відвертими – кожен з вас отримав з цього шлюбу все що мав взяти. Мій клієнт відразу сказав вам, на що вам прийдеться погодитися і ви погодилися на ці умови, про що свідчить документ. Це ваш підпис? - чоловік посунув Емілі клаптик паперу для ознайомлення.

                - Що?.. Ти ... Ти підсунув мені ці папери? Ти страшна людина, Нейтане. - на жіночому обличчі з'явився розпач і її голос став переривчатим. Емілі й гадки не мала, що колись щось подібне підписувала. 

                - Я ніколи не клявся у святості власної душі і тому я повинен був мати страховку. І не потрібно прибіднятись  - ти теж мала все, що хотіла. А зараз мізки морочиш. – тепер чоловік був розслабленим, він відверто чванився перед її очима. Спершись на спинку стільця він уїдливою посмішкою дивився на Емілі. Тепер він отримував насолоду, бачачи як жінка збентежилась і вже не була такою спокійною.

                - Ти, взагалі, колись кохав мене?

                - О, Емілі. Жартуєш? Цей шлюб потрібен був тільки тобі і якби мій батько не наполіг – всього цього не було б.

                - Справді? Тільки мені? Якби цього шлюбу не було – ти б досі був офісним працівником «принеси-подай".

                - Може й так, але був би щасливим.

                - Але ж ти покидьок! Ти справжнісінька свиня! Я знищу тебе. Я все на судді виложу  - всі твої зради, насилля... Я піду до кінця, але ти нічого не будеш мати! Я тобі обіцяю! – жінка піднялася на ноги та жбурнула той клаптик паперу межи очі чоловіку.

                - Наскільки мені відомо,  ви теж не були вірними. – Алан перетягнув їхню суперечку на себе.