Розділ 2

        Як тільки Алан вийшов з аеропорту, то відразу побачив знайомий автомобіль. Біля нього, спершись на бампер, стояв статний чоловік з схрещеними руками. Він витягував свою голову до грайливих осінніх променів, на які був щедрим листопадний день.

          Побачивши Алана, він одразу попрямував до нього. Його обличчя було уквітчане променистою посмішкою. Його хода мала специфічну рису щасливої людини і не мала жодного натяку на сум. 

             - Привіт, друже! - голос був грайливим.

             - Світишся так, ніби це не ти розлучаєшся... - здивовано підкреслив Алан.  - Радий бачити.

      Чоловіки обійшлися рукостисканнями та похлопуванням один одного по плечах. Це була їх перша зустріч через роки.

             - По дорозі розповім всі нюанси. Ти зупинився в готелі чи... десь інше?

              - Я житиму в батьківському домі. Їдемо туди.

              - Ти б сказав, я хоч прибиральників визвав. Там же давно ніхто не жив.

              - Все добре. Буде чим зайнятись.

          - Ну дивись. Якщо потрібна допомога, ти звертайся... 

        Алан віддав свою валізу товаришеві, а сам сів в машину. Куди згодом приєднався й друг.

          - Боже,  стільки років минуло. Якби не моє розлучення з Емілі, то хто знає коли б ти ще сюди прилетів. - чоловік не припиняв наспівувати один щастя. Він радів так, ніби виграв в лотореї величезну купу грошей.

              - Ти дійсно, не схожий на тих чоловіків, що розлучаються. Що ж трапилося? Невже готовий розділити ваші здобутки навпіл? Чи, може, ви дійшли певної згоди і мені не потрібно буде сильно мудрувати?

             - Дзузьки! Ця жінка нічого від мене не отримає. Ми повинні наполягти на одноразовій грошовій виплаті і більш нічого. Вона палець об палець не вдарила, щоб моя компанія так виросла. Хай радіє, що я настільки добрий і не залишив її ні з чим. – усміхнене обличчя чоловіка враз стало серйозним та виваженим. Воно завжди було таким, коли розмова стосувалася його компанії та статків. Бо був надто скупим. 

            - Ти хочеш сказати, що проживши з Емілі одинадцять років та народивши двох дітей, вона має ризик залишитися на вулиці?

        Уважно вслуховуючись в слова товариша, Алан аж ніяк не був здивований,  він хотів лише дізнатися справжні його мотиви. На людяність від нього він не очікував, адже добре знав, що той нею не був наділений.

            - Вона мені зрадила. 

            - Що? Не може бути. Я не вірю. Як дівчина, що була по самі вінця в тебе закохана, могла на таке піти. Ти впевнений?  - Алан піддав під сумнів його слова, адже голос чоловіка був сухим та збайдужілим. Ніби це не мало значення і не мало підтвердження. 

           - Я щось не розумію, ти її адвокат чи мій? – роздратовано парирував той.

           - Я хочу знати правду. Лише так ми отримаємо бажане.

             - Правда одна – одинадцятирічний шлюб пішов коту під хвіст. Ти повинен переконати суддю так, щоб вона обрала мою сторону – іншого не повинно бути.

           - Ти зустрічався з її адвокатом?

           - Який там адвокат? В нашому містечку тобі немає рівних. – чоловік потарабанив пальцями по керму, ніби сам був невпевненим в своїх словах, а далі продовжив. - Навіть якщо вона когось знайде – вона нічого не отримає.

          - І все-ж таки.

          - Боже, я не знав що ти такий правдолюб. 

          - Ти думав, я виграю справи за красиві очі?

          - Але вони в тебе до біса красиві! – чоловік мимоволі повернув своє обличчя на Алана, але потім продовжив пильнувати дорогу. 

          - Таак, що є то є! Гріх скаржитися. - Алан відповів на ці слова легкою посмішкою.

           - Наскільки мені відомо, в неї немає адвоката.

           - Вона погодилась на твої умови?

           - Та де там. Просто вона занадто скупа на такі речі... Ця жінка ніколи не витрачала гроші на щось серйозне. Все, що вона придбала, можна вмістити в декілька валіз.

           - А що діти?

        - Наш закон на стороні жінок... Нехай діти залишаються з нею, я на них не зазіхаю. Мені головне не втратити жодного проценту акцій мого бізнесу.

                    - А де вони житимуть?

      - Хай навчиться брати відповідальність. Дорослішання  - чудова річ в нашому житті.

           - Ти повинен забезпечити своїх дітей житлом. Які б у тебе не були почуття до Емілі, ти повинен пам’ятати, що вона народила тобі дітей.

          - Алане, я найняв тебе як адвоката, а не як вчителя.

         - Як адвокат, я тобі говорю, що ти будеш платити аліменти і знаючи Емілі, вона тобі не дозволить залишити її ні з чим.

          - Я знаю,  тому ти повинен зробити так, щоб я вийшов з цієї багнюки з мінімальними втратами.