Розділ 1

          Невеличкий кабінет офісної будівлі заливали вечірні сутінки. Осіння пора змусила день швидко розчинитися в темряві ночі. Все навкруги кричало про спокійне завершення. Лише мініатюрна настільна лампа, в стилі бохо, намагалася тримати в тонусі тендітну жіночу постать, що сиділа за містким робочим столом, серед великих паперових стовпів.

     Саран була непохитною. Її очі з цікавістю вивчали клаптик паперу, який вона тримала перед собою, ігноруючи вечірні позови, що кричуще натякали їй на відпочинок.

   Молода адвокатка завжди сиділа у своєму кабінеті до самого кінця і ледь сонною покидала офісну будівлю.

      Серед білих комірців, що її заселяли, Саран була білою вороною – рано приходила та пізно покидала свій кабінет.

     Охоронці завжди всміхалися їй в слід, викрикуючи різні слова, щоб підбадьорити молоду панянку. Вона ж теж не стояла осторонь і з великим бажанням підхоплювала безмістовні бесіди.

            - Пані адвокатко, вас знову завтра чекати вдосвіта?

             -  Пане, ви ж знаєте, хто рано встає, тому Бог подає. – з посмішкою на вустах, відмовляла Саран, тримаючи до гори вказівного пальця, ніби та вчителька, що підкреслювала дітям важливі речі.

              -  Е, ні... моя онука говорить, що рано встає той, хто живе з бідним чоловіком.

               -   У вас дуже розумна онука. – підкреслила вона.

               - Так...

         -  Перепрошую,  мені потрібно знайти адвокатку Саран Кісен.

       Їхню розмову перервала вкрай збентежена жінка років сорока. Було видно, що вона була дуже розбитою, і ніби за нею гналася зграя безпритульнюих собак, але вона намагалася приховати свій відчай за вишуканим вбранням, що в буквальному сенсі, кричало про її високий статус в суспільстві.

      Оцінивши всю ситуацію та відсутність сил, Саран подивилася на наручний годинник та відповіла поважним голосом.

            -   Приймальні години давно закінчилися. Приходьте до мене завтра.

                        - То це ви адвокатка ?– жінка повернулася до Саран жалісливим голосом. - Ні прошу, вислухайте мене. Ви моя остання надія. Окрім вас, мені немає до кого звернутися. Благаю... мій чоловік хоче в мене все відібрати і залишити мене з дітьми на вулиці. Допоможіть, прошу. Мені сказали, що ви дуже вміла юристка. 

                     -  Розлучення? – дівчина від подиву припідняла ліву брову, але стримано відповіла. – Я не знаю хто вам і що сказав, але я не практикую розлучення. Це не мій профіль. Не витрачайте свій час задарма.

    Розуміючи про що йтиме мова, молода адвокатка відразу поставила межу, маючи надію, що жінка від неї відчепиться. Проте, збентежену жінку це не зупинило. Навпаки, вона стала ще дужче наполягати на своєму, ніби слова Саран дали їй повне право. 

                   - Але яка різниця? Ви ж адвокатка.

                 -  Той, хто вам мене рекомендував, повинен був знати на чому базуються мої послуги. Мені шкода, але ви не мій клієнт.

             - Але чому? Невже, ви не хочете допомагати безпомічним жінкам? Адже ви теж жінка. Ми повинні бути за одну ідею.

                   -  Мої клієнти не мають гендерних ознак. Якби до мене по цьому питанню звернувся чоловік,  я б відповіла теж саме, що і вам.

               -  Тоді... В чому причина? Я вам дуже добре заплачу.

                     -   Причина не в грошах. Просто мені не цікаво ритися в брудній білизні обох людей, які колись вдавали з себе зразкову родину. Я не хочу бути частиною брудних сварок та чвар. І я не волію бути на якісь із сторін.

        Саран з останніх сил намагалася відбитися від наполегливої жінки, не втрачаючи лиця представника юриспроденції.

        Вона спокійно оминула зсунуту жіночу постать та попрямувала до виходу, кинувши на охоронця доброзичливий погляд. Але, щось змусило її зупинитися та повернутись. 

      Рукою вона понишпорила по дні своєї сумки і коли знайшла бажане, протягнула жінці прямокутну візитівку.

               - Ось, тримайте. Це все що я можу для вас зробити. Це мій знайомий і його навички не менш значні ніж мої. Він вам допоможе.

                        - Мій чоловік заможна людина. Мені потрібна ви. – голос жінки був роздратований, але проціджений крізь зуби.

                         -   Вибачте, але я не бачу зв’язку.

                     -  Ви одна з найуспішніших адвокаток у нашому містечку. Вас рекомендували мені люди, які розуміють складність моєї ситуації. Тільки ви мені можете допомогти.

                    -   Проте, я вам нічим не можу зарадити. В інших ситуаціях прошу приходьте, але я не візьмуся за ваше розлучення.

                    -  Він найняв свого близького друга.

             - Звідкіля така впевненість, що я стану вашим щитом? Ваші слова мені нічого не дають... І я ще досі не хочу братися за цю справу.

       Терпець Саран ось-ось мав луснути. Але зціпивши руки в кулаки, дівчина була налаштована рішуче. Вона воліла більш переконливо відмовитись від прохання цієї жінки.