Розділ 1

          Невеличкий кабінет офісної будівлі заливали вечірні сутінки. Осіння пора змусила день швидко розчинитися в темряві ночі. 

       Все навкруги кричало про спокійне завершення. Лише мініатюрна настільна лампа, в стилі бохо, намагалася тримати в тонусі тендітну жіночу постать, що сиділа за містким робочим столом, серед великих паперових стовпів.

     Саран була непохитною. Її очі з цікавістю вивчали клаптик паперу, який вона тримала перед собою, ігноруючи вечірні позови, що кричуще натякали їй на відпочинок.

   Молода адвокатка завжди сиділа у своєму кабінеті до самого кінця і ледь сонною покидала офісну будівлю.

      Серед білих комірців, що її заселяли, Саран була білою вороною – вона завжди рано приступала до роботи та пізно покидала свій кабінет.

     Охоронці завжди всміхалися їй в слід, викрикуючи різні слова, щоб підбадьорити молоду панянку. Вона ж теж не стояла осторонь і з великим бажанням підхоплювала безмістовні бесіди. 

     Цього дня не було винятку. Доходячи до комірчини охоронця, на Саран вже чекав знайомий присмак заученого діалогу.

      Обличчя охоронця заливала дружелюбна посмішка. Він стояв спершись на прохідну і вже був готовим підбадьорювати втомлену дівчину.

            - Пані адвокатко, вас знову завтра чекати вдосвіта? 

             -  Пане, ви ж знаєте, хто рано встає, тому Бог подає. – з посмішкою на вустах, відмовляла Саран, тримаючи до гори вказівного пальця, ніби та вчителька, що бажала підкреслити дітям важливі речі.

              -  Е ні... моя онука говорить, що рано встає той, хто живе з бідним чоловіком.

          -  У вас дуже розумна онука. – підкреслила вона.

               - Так...

         -  Перепрошую,  мені потрібно знайти адвокатку Саран Кісен.

       Їхню розмову перервала вкрай збентежена жінка років сорока. Було видно, що вона була дуже знесиленою, ніби за нею гналася зграя безпритульнюих собак. Проте вона намагалася приховати свій відчай за вишуканим вбранням, що в буквальному сенсі, кричало про її високий статус в суспільстві.

      Оцінивши всю ситуацію та відсутність сил, Саран подивилася на наручний годинник та відповіла поважним голосом. 

            -   Приймальні години давно закінчилися. Приходьте до мене завтра.

                     - То це ви адвокатка ? – жінка повернулася на голос Саран. І перш ніж продовжити щось говорити, вона оглянула дівчину з ніг до голови. Побачене змусило її мимовільно посміхнутися.

                - Прошу, вислухайте мене. Ви моя остання надія. Окрім вас, мені немає до кого звернутися. Благаю... 

                   - На сьогодні прийом закінчився. Приходьте завтра. - Саран стояла на своєму. Жінка здалася їй підозрілою. Сама її наполегливість якимось чином відштовхувала від себе і вселяла в голову адвокатки дивні передчуття.       

            - Мій чоловік хоче в мене все відібрати і залишити мене з дітьми на вулиці. Допоможіть, прошу. Вас мені порекомендували. Мені сказали, що ви дуже вміла юристка. І лише ви можете впоратися з цією справою.

            -  Розлучення? – Саран від подиву припідняла ліву брову, але стримано відповіла. – Я не знаю хто вам і що сказав, але я вже багато років не практикую розлучення. Це не мій профіль. Не витрачайте свій час задарма.

    Розуміючи про що йтиме далі мова, молода адвокатка відразу поставила межу, маючи надію, що ця жінка від неї відчепиться. Проте, збентежену жінку це не зупинило. Навпаки, вона стала ще дужче наполягати на своєму, ніби слова Саран дали їй повне право переконувати її у зворотньому.

                   - Але яка різниця? Ви ж адвокатка. - здивуванню жінки не було меж. 

                 -  Той, хто вам мене рекомендував, повинен був знати на чому базуються мої послуги. Мені шкода, але ви не мій клієнт.

             - Але чому? Невже, ви не хочете допомагати безпомічним жінкам? Адже ви теж жінка. Ми повинні бути за одну ідею.

                   -  Мої клієнти не мають гендерних ознак. Якби до мене по цьому питанню звернувся чоловік,  я б відповіла теж саме, що й вам. 

               -  Тоді... В чому причина? Я вам дуже добре заплачу.

                     -   Причина не в грошах. Просто мені не цікаво ритися в брудній білизні обох людей, які колись вдавали з себе зразкову родину. Я не хочу бути частиною брудних сварок та чвар. І я не волію бути на якісь із сторін. 

        Саран з останніх сил намагалася відбитися від цієї жінки, не втрачаючи обличчя представника юриспроденції. 

     Сама розмова та її манера говорити, вибудовувала в серці адвокатки чугунну стіну. Щось їй неподобалося. Тільки що, вона не могла збагнути.

        Розуміючи, що жінка не відстане, Саран спокійно оминула зсунуту жіночу постать та попрямувала до виходу, кинувши на охоронця доброзичливий погляд. Той посміхнувся у відбовідь, ніби розуміючи її відмову... Але, щось змусило її зупинитися та повернутись назад.

        Адвокатка підійшла до жінки знову і нічого не говорячи, полізла до своєї сумочки.