ЕПіЛОГ

1880 рік

Одного спекотного сонячного дня ​​з воріт Портового Управління Кальяо на жваву вулицю вийшов невисокий сутулий чоловік з короткою рудою щетиною на голові і довгим носом, що здавався непропорційно великим на схудлому, вкритому ластовинням обличчі. Казенного крою парусиновий одяг бовтався на його худих плечах, мов на вішалці, з широких штанин стирчали кістляві щиколотки босих ніг.

Невпевненою ходою, ніби він був трохи напідпитку, чоловік попрямував до центру міста. Але раптом, немов щось згадавши, зупинився і, важко опершись тремтячою рукою на гарячу стіну, з хвилину постояв так, низько опустивши голову. Потім він повільно розвернувся і пошкандибав в бік порту.

Молодий матрос, який йшов йому назустріч, раптом шарахнувся з дороги і почав квапливо хреститися, дивлячись услід сутулій постаті, що повільно віддалялася. У матроса був такий вигляд, ніби він зустрів ожилого мерця.

Рудий чоловік навіть не звернув на нього уваги. Він йшов, не помічаючи нічого навколо, приречено похнюпивши голову і втомлено звісивши плечі...

Ківа ледве пам'ятав, як вони з капітаном дісталися Кальяо.

Лише уривки спогадів зберегли якийсь похмурий холодний підвал, з якого він вибирався вогкою ніччю. Він пам'ятав, як плентав в повній темряві не розбираючи шляху, як жадібно пив з якоїсь брудної калюжі смердючу воду, випльовуючи мул і пісок. Потім його тягли якісь люди, що балакали незрозумілою мовою. Ще йому запам'ятався бридкий смак ліків і слабке світло дешевих свічок, що коптіли над його ліжком в галасливому коридорі переповненого шпиталю....

Нагріта сонцем бруківка точила задушливий жар. Гаряче марево, яке коливалося перед очима, викликало у Ківи напади нудоти. Від виснаження паморочилося в голові.

Капітан Дженкінс помер в муніципальному шпиталі Ліми в середині травня, а Ківа оклигав від жорстокого зневоднення лише за два тижні. Оскільки кошти, що виділяються на благодійність, зазвичай закінчуються саме тоді, коли справа доходить до суто благодійності, пацієнта виставили, щойно переконавшись, що він не несе небезпеки для оточуючих.

В Капітанії Кальяо Ківі розповіли, що на Перлину накладено арешт до сплати портових зборів.

Так він залишився без жодної у світі близької душі, без даху над головою, без документів і засобів до існування. У нього не залишилося геть нічого, лише в правій кишені його казенних парусинових штанів, що їх видали в муніципальному шпиталі Ліми, лежала розідрана льняна ганчірка, в яку було замотано єдиний доказ існування острова скарбів — невеличка, розміром з ніготь мізинця, золота платівка, яка формою нагадувала профіль жіночої голови.

Не поцупивши у житті нічого дорожчого за пиріжок з прилавка крамарки, він, за іронією долі, півжиття провів на каторзі, спокутуючи чужі гріхи і гординю. І ось знову, вже вкотре,  він був змушений починати своє життя з нуля.

Ківа з прикрістю відзначив, що з кожним разом це давалося йому все важче і важче...

КІНЕЦЬ ДРУГОЇ ЧАСТИНИ