ГЛАВА 30. ПОКЕР НА КОСТЯХ

З самого ранку Стів попрямував до південно-західної бухти, сподіваючись відшукати сліди нічного мандрівника, але там уже попрацював приплив, і в вузьких місцях смуга пляжу являла собою рівну, як натягнута скатертина, піщану поверхню, подекуди зіпсовану ланцюжками пташиних слідів і залишеними черепахою борознами. У місцях ширше, де приплив не дістався схилу, пісок був сухим, поритим черепашачими слідами і, може навіть, слідами самого Стіва, які він залишив іще в ті дні, коли наполегливо шукав тут печеру...

Пройшовши вздовж схилу туди й назад, Стів уважно оглянув кожен камінчик, кожен кущик і гілочку, але ніяких ознак присутності тут нічного гостя не виявив. Нагледівши собі місце для нічної засідки, він повернувся на перевал. Потім через Дальнє плато дістався Західної долини і обійшов всі ділянки, перевіряючи робітників, які, на його думку, могли бути схожими на нічного мандрівника.

Таких серед колоністів було людини три-чотири.

Він придивлявся до кожного, сподіваючись побачити сонні рухи, червоні від недосипу очі, чи ще якісь ознаки безсонної ночі. Але це йому нічого не дало. Всі працювали як зазвичай, були бадьорі, ніхто не падав з ніг.

Повернувшись в табір, Стів згадав, що з ранку не бачив Кантінга. Інженера він знайшов під навісом, де було влаштовано кузню. Той спритно снував від горна до ковадла і вправно орудував ковальським молотком.

— Чим займаєшся, Томе, — запитав Стів.

— Ланцюг на лісопилці знову розійшовся, — відповів той, — завидна хочу встигнути налагодити. Притримай ось тут.

Стів узяв ковальські кліщі і розтягнув ланцюг на ковадлі. Кантінг наклав одну ланку ланцюга на іншу і одним вправним рухом увігнав заклепку.

— Як гадаєш, до приходу судна все встигнемо? — запитав його Стів.

— Якщо даси ще двох помічників, то маяк маємо встигнути вчасно, — відповів Кантінг, занурюючи гарячий ланцюг в цебер з маслом. — А для копра лише почав заготовки різати, та ось ланцюг знову підвів.

Щоб не просити у Моро підводи з кіньми, Стів з Кантінгом придумали встановити на стрімчаку копер, з якого можна було б вантажити тюки з вовною просто на баркас, який зайде в бухту.

— Я там список обладнання начеркав, треба Лакі Джейн до континенту відправити, щоб до приходу судна ще залишився час все це змонтувати, — сказав Кантінг, витираючи рукавом спітніле чоло, до якого прилипло мокре пасмо каштанового волосся.

Цей кароокий з легкою сивиною в густому волоссі англієць не виглядав на свої сорок п'ять, стільки в ньому було енергії. Стів подумав, що колонії дуже пощастило мати такого тямущого інженера.

— Ти Отвуда не бачив? — запитав він.

— Та он вони з Паксхемом, з пасовища повертаються, — кивнув Кантінг за спину Стіва.

Стів обернувся. Над островом заходили хмари.

Зоотехнік з помічником щойно минули місток через струмок. Обидва виглядали втомленими, причому Отвуд помітно кульгав.

— Як справи? — підійшов до нього Стів.

— На овець знову кліщ напав, — роздратовано відповів той. — Мабуть, привезли з собою з континенту. Казав, треба було перед завантаженням всіх перевірити.

— Ти ж і сам знаєш, що часу було обмаль, — відповів Стів.

— Якщо хочемо встигнути до приходу судна зробити ще одну стрижку, потрібні ліки.

— Гаразд, напишеш що там треба, все привеземо. А з ногою що? — запитав Стів, ніби ненароком.

— Мозолю натер, — скривився зоолог і вказав на ліву ногу.

Дійсно, Отвуд припадав на праву ногу, а не на ліву.

Як таке може бути? Чи це не він?

Паксхем не промовив ні слова. Він похмуро, намагаючись не дивитися на управляючого, пройшов повз і попрямував до барака.

Дивлячись йому услід, Стів подумав, що він, мабуть, товстіший і нижчий за нічного мандрівника, хоча через свій артрит старий теж трохи накульгував.

Зійшли сутінки. Дочекавшись, доки всі зберуться за вечерею, Стів непомітно вислизнув з табору і попрямував до перевалу.

Його не залишало передчуття, що сьогодні має відбутися щось вирішальне...

***

Починав накрапати дощик. Він врятував Стіва від настирливої комашні, яка хмарами роїлася над заростями прибережного очерету.

Стів підняв комір, щільніше запнувся в куртку і зручніше влаштувався в своєму притулку серед валунів. Розмірений шелест прибою навіював сон. Буде дуже прикро, якщо його нічний мандрівник сьогодні вирішить відкласти свій похід через дощ.

Раптом Стів швидше відчув, ніж почув, як повз нього хтось пройшов.

Трохи поквапившись, він почав вибиратися з укриття. У непроглядній темряві він не міг бачити свого переслідуваного і орієнтувався лише на ледь чутний шурхіт піску під його ногами.

Побоюючись, щоб не наштовхнутися на нього в темряві, Стів попаски рушив слідом. Ось він почув шурхіт каміння, ніби його переслідуваний вилазив на осип. Стів не міг розгледіти ані людини, ані валунів біля схилу, в які можна було б шмигнути в разі, якщо переслідуваний вирішить повернутися. Але щільна завіса хмар почала рідішати, і крізь її темний серпанок проглянув місяць. На схилі, на висоті приблизно десяти футів над пляжем, Стів побачив ледь помітний силует, точніше лише верхню його частину — нижню приховували камені старого обвалу, що на нього видерся переслідуваний.