ГЛАВА 29. НІЧНИЙ ХОДАК

1883 рік

Стів Белламі випустив густий клуб диму, який, повис у темряві над його головою, розігнавши набридливу комашню. З-під навісу дерев'яного будинку управління, біля якого він стояв, опершись на поручні, було видно, як робітники гасять багаття і втомлено йдуть в барак. Лише за довгим столом, біля кухонної печі, затрималася купка охочих пограти в кості.

Покер на костях, до якого колоністи звикли під час довгого плавання, був в таборі найпопулярнішим заняттям, щоб скоротати дозвілля.

Над схилом далекого плато мріли останні сполохи вечірньої зорі. Вертатися до задушливої кімнати не хотілося.

Сигара давно згасла, і Стів дбайливо сховав недопалок в коробку.

Возити тютюн з континенту було дорого, тому колоністи посіяли кілька кущів цієї рослини на своєму імпровізованому городі за фермою. Але місцевий тютюн годився лише для люльок, а справжні сигари доводилося розтягувати на два-три місяці. З такою періодичністю курсував між островом і материком приписаний до їхньої колонії шлюп Лакі Джейн. Вчора він щойно повернувся з чергового рейсу, і це була друга сигара, викурена Стівом з нової партії.

Шлюп привіз припаси, медичні препарати і журнали для доктора Моро, деякі будівельні матеріали, свіжі газети і пошту, серед якої був лист, доставлений дипломатичними каналами, з грифом: «Не розкривати. Передати особисто в руки».

Таємний відділ квапив Стіва з пошуками.

Менш ніж за три місяці на острів прийде судно для вивезення першої партії вовни. Якщо до цього часу Стів встигне завершити свою місію, то передасть управління колонією преподобному Френсісу, а сам таємно завантажить скарб на судно і буде супроводжувати його в Англію. Капітан отримав чіткі вказівки виконувати всі його розпорядження, не ставлячи зайвих питань.

Якщо ж місію не буде завершено, то Стів залишиться на острові і продовжить пошуки. У цьому разі для вивезення скарбу за його запитом на острів буде направлено спеціальне судно.

Стів зітхнув.

За десять місяців, що він присвятив пошукам тайника, він обійшов південно-західну бухту вздовж і впоперек, склав її детальну мапу, заглянув під кожен камінчик, в кожну шпарину, заліз в кожну тріщину в скелі, але не знайшов навіть натяку на печеру. Він облазив всі гроти, розкопав навіть ті, які, судячи зі стану мулу, ніколи не були відкритими. Не було дня, щоб він не знайшов самородка — іноді маленькі зернятка, іноді платівки побільше, вони зустрічалися тут на кожному кроці. Але Стів не міг привести в бухту старателів, тому і завали йому доводилося розбирати самому.

Він перекидав сотні тонн каміння, але з кожним новим поштовхом вулкана воно знову сповзало, і йому доводилося починати все спочатку. Врешті-решт він облишив цю марну справу і вже зо два місяці зовсім не відвідував бухту. Він сподівався, що з приходом судна його заслання на цьому острові закінчиться, і всі клопоти з приводу цього бісового скарбу вже будуть головним болем його наступника. Але, поклавши його повернення додому в залежність від виконання місії, Таємний відділ не залишав йому шансів.

Стів знову зітхнув і подивився на місяць, що визирнув з-за хребта.

Він висвітлив темну громаду зашитого дошками навісу для зберігання вовни, який було прибудовано до схилу кратера. Поруч із ним в скелі було видовбано нішу, яка закривалася пласким валуном. Щоб його зрушити, знадобляться зусилля чотирьох або п'яти робітників. У ніші зберігалися золоті злитки.

Золото на острові було всюди — і в заплаві струмка, і в осипах під схилами. Намитий пісок і самородки зберігалися в невеликому сейфі, який вони привезли з собою. Коли сейф наповнювався, Стів призначав день переплавки.

З золотом справи йшли краще, ніж вони сподівалися, але завданням Стіва був скарб...

Яскравий місяць висвітлив барак, в якому жили колоністи, загін, де мирно дрімали вівці. Його світло впало на маленьку капличку. Теплий вечірній вітерець не давав бажаної прохолоди. Він похитував верхівки крислатих пальм, від чого табором снували химерні тіні.

«Що ж, нічого не вдієш, доведеться відновлювати пошуки», — подумав Стів і зібрався вже йти спати.

Раптом серед метушливих тіней він краєм ока помітив одну, яка рухалася в бік ущелини, що спускалася до табору Моро. Це, поза всяким сумнівом, була людина. Стів кинувся до своєї кімнати, схопив рушницю, замкнув двері і побіг до стежини, яка виходила з табору.

Діставшись ущелини, він зупинився в тіні чагарнику, переводячи дух і прислухаючись. У вузькій улоговині лежала глибока тінь, ані шерхоту кроків, ані стукоту камінців, які б сипалися з під ніг подорожнього, чутно не було.

Намагаючись ставити ногу на всю ступню, щоб не шарудів щебінь, Стів попрямував до табору Моро. Діставшись самого низу ущелини, він виліз на валун і оглянув дорогу, яка йшла вздовж темної стіни форту. Звиваючись і огинаючи рельєф, вона уходила в бік східної бухти. Стів ясно міг бачити ділянку завдовжки з півмилі, доки дорога не занурювалась в пальмовий ліс.

Нічного мандрівника ніде видно не було...

Стів підійшов до тильної стіни будинку, яка була продовженням кам'яної огорожі форту, і прислухався. Крім гучного хропіння Шилова, яке долинало з другого поверху, не було чутно ані звуку.

Хто ж це міг бути? Невже це молодий Ліндон знайшов стежину до серця Амазонки? Але якщо вони і зустрічаються, то, в будь-якому разі, не в самому форту.