ГЛАВА 28. ОСТРІВ

Маурата прокинувся від дзвінкої тиші. Не було чутно ані сплеску, ані скрипу, наче пліт нерухомо стояв в тихій лагуні. На сирих циновках в обіймах своєї матері мирно спав Терангі. Мокре пасмо його густого чорного волосся прилипло до чола.

Воїн вийшов із задушливого ​​бамбукового намету і з насолодою вдихнув вологе солоне повітря. Мотої висіло у щільному покривалі непроглядного туману. Здавалося, Кіко-арі-мате плине у хмарах, не торкаючись води.

За поволокою туману не було видно сонця, але за відчуттями стояв ранок.

Просто на палубі лежали виснажені безсонними ночами воїни. Сидячи на колодах і прихилившись одне до одного, спали прив'язані до стерна керманич зі своїм помічником.

Маурата став перед вівтарем аху на коліна і віддав подяку богам.

Один за одним почали прокидатися люди. З човнів вибиралися виснажені жінки і діти. На плоту відразу стало тісно. Щоб звільнити палубу, люди взялися спускати за борт човни, які одразу ж занурювалися в туман. Визначити їхнє місцеположення можна було лише за мотузками, які тягнулися до них від плоту.

В такому тумані годі було й гадати про пошуки Тепахі-Тане-нуї, на якому пливли дочка Маурати — принцеса Фетіа — і арікі.

Чи вдалося їм пережити шторм?

Маурата наказав розвести багаття і приготувати їжу. Після довгих втомливих спроб на свіжому шарі вологого піску все ж зайнялося слабке полум’я.

Люди жадібно їли смажену курятину, адже три довгих дні їм доводилося харчуватися лише сушеними молюсками і перетертими на борошно плодами панданусу.

Після шторму канати, якими було з’єднано пліт, ослабли, і колоди під ногами ходили ходором. Другого такого випробування Кіко-арі-мате не витримає. Люди заходилися вичерпувати з човнів воду і налагоджувати все, що ще можна було налагодити.

Нарешті сонце піднялося високо над водою і розвіяло туман.

Скільки бачило око, Моана був чистим, як і блакитне небо над головою. Вони, немов змагаючись в бажанні вразити уяву нечастих глядачів, переливалися і грали всіма відтінками синього — від ніжної бірюзи хвиль, які лагідно плескалися об борти човнів, до глибокого ультрамарину на краю небосхилу. Нічого в цьому безтурботному світі не нагадувало вчорашнього буйства стихій.

Навкруги, скільки сягало око, не було жодного орієнтира, здатного затримати на собі погляд.

Вирішивши, що його Кіко-арі-мате далеко відстав від плоту арікі, Маурата направив веслярів вперед.

Довгим ланцюгом розтягнулися швидкохідні по і надійні проа.

Ось ближня вже перетворилася на ледь помітну цятку. Ось втомлене сонце вже повільно полинуло вниз, готуючись занурити свої жаркі промені в води Моана. На небі з'явилися веселі баранці хмаринок. Подув слабкий бриз.

І коли Моана вже впіймав розпечений диск сонця в розставлені на краю небосхилу тенета хмар, проа повернули назад. Човни стрімко наближалися, немов веслярі змагалися в швидкості.

У цей вечір воїни, що повернулися, принесли Маураті важливу звістку...

***

Зійшло сонце і розвіяло туман. Пеіа з Тохунгою схилилися над викладеною перед вівтарем аху мапою.

— Шторм відніс нас далеко вгору. — Тохунга тицьнув пальцем на цілий фут за той край мапи, біля якого маленьким вузликом було позначено острів Кооа. — Треба вертати. Маурата зробить так само.

— Маурата буде нас шукати, — відповів Пеіа.

— У нього на борту спадкоємець, — заперечив Тохунга. — Він досвідчений воїн і не стане ним ризикувати. Зірки вкажуть йому шлях на Еірагі.

— Маурата не кине принцесу Фетіа, — впевнено сказав арікі і махнув рукою, відправляючи човни на пошуки мотої, на якому пливли його сестра і племінник.

Човни розчинилися в лазурній блакиті Моана.

Потяглися виснажливі години очікування...

Після шторму намет Таури виглядав пошарпаним. Він весь покосився, крізь дірку в даху було видно зорі. Стебла бамбука, з яких були складені стіни, розхиталися, подекуди крізь них можна було просунути руку.

— Маурата шукає тебе, Арікі, — промовила низьким голосом Таура.

У сутінках її кристал світився ніжним блакитним сяйвом.

— Я відсилав назустріч йому човни, — сказав Пеіа, вказуючи рукою в бік сонця, що заходило, — вони повернулися ні з чим.

Таура замислено мовчала.

— А чому ти вирішив шукати мотої Маурати саме там? — запитала вона нарешті.

— Кіко-арі-мате завжди йшов позаду, — відповів Пеіа. — Він менший. На ньому всього три пари гребців.

Таура знову помовчала.

— Менший — значить легший? — запитала вона знову.

— Вірно... — замислено протягнув Пеіа.

Як йому самому не спало на думку, що шторм мав був віднести легкий мотої Маурати набагато дальше, ніж важкий Тепахі-Тане-нуї?

Вийшовши від провидиці, Пеіа попрямував до Тохунги.

— Зі сходом відправимо човни вгору, — оголосив він своє рішення.