ГЛАВА 27. МОТОЇ

1883 рік

Бурштиновою долькою помаранча зійшов в небі місяць, він висвітлив безкраї води Великого Моана, в яких, немов у дзеркалі, відбивалися величезні, наче очі бога Рангі, зорі. Здавалося, він уважно стежить за двома мотої, які відважно вирушили в небезпечну подорож, на пошуки своєї долі.

Погляд Пеіа линув нічним простором, торкаючись непомітної для ока лінії обрію, де небо плавно перетікало у води Моана, немов Рангі ніжно обіймав свою кохану Папа.

Пеіа часто виходив з намету вночі. Вдень на палубі було тісно, ​​і тінь його підданих могла торкнутися арікі. А вночі люди ховалися всередині великих, видовбаних з суцільних стовбурів дерева таману, човнів. З’єднані між собою збитим з колод щільним настилом-палубою, вони складали корпус плота-тримарана. У ці години Пеіа міг на самоті насолодитися подорожжю, вдихаючи нічну прохолоду, просочену запахами моря, і милуючись красою зоряного неба.

Слабкий попутний вітер ледь надував прямий, сплетений з тапи і пофарбований білою глиною парус, якому допомагали чотири пари гребців, що сиділи по обидва борти величезного плоту мотої і орудували великими веслами-гребками. Пліт носив назву Тепахі-Тане-нуї, що буквально означало — Корабель Великого Тане, якого народ Фенуа шанував, як бога ремесел. За стерном стояв незмінний керманич Тохунга. Суху постать старого було ледь помітно в слабкому світлі місяця.

Арікі Пеіа Ату-Нуї — двадцять п'ятий правитель народу Фенуа, рятуючись від нашестя людожерів, вів свою маленьку флотилію до далекої зірки, сподіваючись знайти тимчасовий притулок.

Вони пливли вже багато днів і ночей. На сплетеній з прутів мапі, яка була викладена просто на настилі перед похідним вівтарем аху, Тохунга відзначав їхній шлях, що пролягав через Місячне море між вузликами островів і переплетінням пір'я і стрічок, які позначали напрямки вітрів і течій. Мапа свідчила, що мандрівникам залишався день ходу до ближнього з островів Еірагі.

Потурбована веслами вода в тіні великого вітрила грала міріадами вогників. Цікаво, звідки беруться ці виблиски? Може, це світиться сам Моана, віддаючи збережене за день сонячне проміння?

Помітивши в наметі Таури слабке світло, Пеіа вирішив відвідати провидицю.

Стара олійна лампада з плаваючим в ній шматком гніту тьмяно освітлювала внутрішність тісного, складеного з бамбуку намету. Провидиця сиділа, дивлячись немигаючими очима в свій магічний кристал. Пасма її сивого волосся бахромою спадали на плечі, обрамляючи покрите татуюваннями обличчя, від чого його вираз здавався зловісним.

Зігнувшись мало не вдвічі, Пеіа протиснувся крізь вузьку щілину вхідного отвору. Невірне світло лампади заблищало на починаючих сивіти скронях правителя.

— Не спиться, Арікі? — запитала низьким голосом Таура, не відводячи погляду від кристала.

Пеіа озирнувся, шукаючи на що б присісти, але нічого не знайшовши, сів схрестивши ноги просто на постілку з очерету, якими було вкрито палубу всередині намету. З невдоволеним шипінням з кута незграбно виповзла потривожена Зефа і зникла десь в купі циновок, що правили Таурі за лежанку. Черево змії було роздуто, немов вона проковтнула банан.

«Цікаво, чим вона її годує?» — подумав Пеіа.

— Подорож буде важкою, — сказала провидиця, не чекаючи запитання Арікі.

— Боги гніваються на нас? — здивувався Пеіа.

Провидиця мовчала. На татуюваннях навколо її рота грали тіні, від чого здавалося, ніби чаклунка щось беззвучно бурмоче, спілкуючись з невидимими духами.

— Але досі нічого не віщувало лиха, — додав Пеіа.

— Подорож буде важкою, — повторила провидиця. — Тангароа змінить наші плани. Але порятунок буде вдалим...

Повернувшись в свій намет, Пеіа довго не міг заснути. Слова Таури не йшли йому з голови. Його слуга — теуру сидів поруч і, опираючись сну, з закритими очима погойдувався в такт рухам великого опахала тахірі, яким він обмахував господаря.

Біля протилежного краю тихо спала Фетіа. Дівчина виросла і стала справжньою красунею, але для Пеіа вона так і залишилася малям, яке сидить на руках у матері і весь час смокче свій великий палець.

За традицією, титул арікі переходить до старшого племінника правителя після досягнення ним повноліття. Тому семирічний спадкоємець титулу — Терангі із своєю матір’ю, сестрою Пеіа — Тіаре, пливли на другому плоту. Тож, якщо землі дістанеться лише один мотої, то на ньому буде або діючий правитель, або його наступник. А якщо Тіаре і спадкоємець Терангі загинуть, то Пеіа передасть титул старшому синові принцеси Фетіа.

Але для цього її спочатку треба видати заміж.

Пеіа зітхнув.

Яка доля уготована цим дітям? Чи вдасться йому повернути племені Фенуа втрачений острів, чи ці клопоти вже ляжуть на їхні плечі?

Чи судилося їм, взагалі, дістатися нової землі? Може, цією подорожжю, на яку покладено стільки часу і сил, він прирік весь свій народ на вірну загибель? То чи не краще було б прийняти бій з канаками? Принаймні тоді у них хоча був би шанс здобути перемогу. А тепер, як вони зможуть протистояти розгніваному Тангароа?..

Коли крізь щілини бамбукового намету став пробиватися світанок, Пеіа нарешті заснув. Йому наснився їхній сонячний острів, лагідна лагуна, в якій плескалися веселі дітлахи, і величезні квіти пурау, що розпустилися біля тотемних стовпів його хатини...