ГЛАВА 26. ПЕРША ВТРАТА

Увечері, коли всі поснули, Паксхем прокрався в майстерню і стягнув там пилку по металу.

Вночі острів відчутно труснуло. На сплячих людей з дощок перекриття посипалася порохня. Розбуджені робочі, очманіло озираючись, повискакували з барака.

Стояла спокійна безвітряна ніч, великий круглий місяць мирно дрімав, закутавшись в розшиту яскравими зорями пелерину легких хмар. Поштовхи більше не повторювалися, і за півгодини всі знову вляглися спати...

Зранку, нашвидку поснідавши, наші старателі поспішили на свою ділянку, до заповітної схованки. Попереду дріботів Паксхем, за яким ледь встигав довгоногий Хейвард.

Діставшись до місця, старий одразу побіг до схилу, де був захований самородок, але раптом зупинився і став розгублено озиратися. Місце, де вони сховали свою знахідку, було завалено камінням. Старий впав на коліна і заходився гарячково розгрібати щебінь, до нього приєднався Хейвард.

Сопучи і не кажучи ні слова, вони, нарешті, відкопали валуни, між якими вчора сховали самородок. Схованка була порожня.

— Це ти, старий, його забрав, коли вчора по нужді затримався? — грізно насунувся на Паксхема Хейвард.

— Що ти верзеш?! Як би я його тягнув? Він два десятки фунтів важив! — виправдовувався, розмахуючи руками Паксхем.

— Якого біса ти б його тягнув?! Ану, кажи, куди переховав!

Хейвард схопив напарника за грудки.

— Це нам зна-ак, прикме-ета, — передражнив він Паксхема і замахнувся величезним кулачищем на старого, який безпорадно тіпався в його потужній руці.

— У-у, гнида.

Паксхем весь зіщулився і заплющив очі.

— Все, в останній раз я з тобою пішов, — зло пробурчав Хейвард і штурхонув старого так, що той пристав задом до кам'яної осипи. — Сьогодні ж увечері скажу, щоб тебе від мене прибрали. Прищ старий!

— Ага! Ось ти себе і видав, — осмілів, звільнившись від лещат напарника, Паксхем. — Хочеш мене позбутися, щоб самородок привласнити?!

Хейвард мовчки відвернувся і взявся до роботи, даючи зрозуміти, що розмову закінчено. Він набрав порцію ґрунту і, присівши навпочіпки біля струмка, нахилився над лотком.

«Ти дуже помилився, хлопче, — зло думав Паксхем. — Зі мною такий фокус не пройде. Бач, шмаркач, надумав обвести мене навколо пальця, та ще мене ж на весь табір ославити. Ніколи ще за Олівером Паксхемом поганої слави не водилося, і тобі не дозволю! Прищ, кажеш? Це добре. Ось я зараз гепну тобі по тім'ячку, і ніхто на мене навіть не подумає. Хто повірить, що такий прищ, як я, здолав такого міцного здорованя?»

Паксхем неквапливо вибрав з відвалу важкий плаский камінь, підійшов до Хейварда ззаду і з розмаху садонув його по потилиці.

Навіть не пікнувши, Хейвард важко завалився обличчям у воду.

Паксхем швидко, поки хлопець не прийшов до тями, потягнув його на глибину.

Тут, немов збурений таким віроломством, острів здригнувся. Зашелестіли по схилу камені. Болото, що лежало в півсотні ярдів на південь, забулькало, і звідти потягнуло смородом.

Паксхем сторожко озирнувся, і тут його погляд упав на схил, що спускався до струмка. Там, поміж каменів, блищав їхній самородок. Він лежав трохи осторонь від того місця, де вони його шукали.

— Ах, ти... — видихнув Паксхем, наче його вдарили під дих. — Ну, ти ба... Гаррі, друже... — запричитав він і, схопивши приятеля за ноги, поволік назад зі струмка.

Сморід ставав нестерпним. Паксхем, скільки вистачало сил, затримував подих, але великий Хейвард був важким, і, не витримавши, нарешті, напруги, Паксхем вдихнув на повні груди. В голові закрутилося, перед очима попливли райдужні кола.

Він заплющив очі і потрусив головою.

Розплющивши очі, Паксхем сторопів. Струмком, з боку болота, на нього насувалося величезне, в усю ширину русла, блідо-зелене чудовисько. Воно повільно виповзало з-під навислих над водою гілок, ліниво пересуваючи величезні пазуристі лапи, які дряпали прибережну гальку.

Паксхем ясно бачив, як ворушаться схилені над водою гілки, яких воно торкалося, чув, як хлюпає під його потужними лапами вода, як шарудить і рухається потурбована ними галька. Він ясно чув смердюче дихання чудовиська, що вивергалося його широкою пащею, з якої мало не вивалювався огидний сіро-зелений язик. Широко посаджені над самим ротом очі-щілинки вороже дивилися просто на Паксхема.

Ось лапа чудовиська лягла на їхній з Хейвардом самородок і втиснула його глибоко в щебінь.

Скутий жахом Паксхем стояв, несили навіть моргнути. А коли прийшов до тями, кинув Хейварда і, не обертаючись, чимдуж помчав до табору.

Він біг, спотикаючись, падаючи і знову підводячись, і всю дорогу несамовито волав. А коли його брудного, з очманіло виряченими очима, впіймали нарешті в таборі, він виривався і безперестанку бурмотів: «Жаба! Жаба Хейварда утягла! Утягла Хейварда! Жаба в болото утягла!»

Всі, хто був у цей день в таборі, озброївшись гвинтівками і заступами, щільним натовпом попрямували до болота. Попереду, з високо піднятим хрестом і палаючими блаженним вогнем очима, йшов преподобний отець Френсіс.