ГЛАВА 22. ДІТИ МОРО

1882 рік

Моро дочитав листа і замислено підняв очі. Новина його не здивувала. Він розумів, що рано чи пізно це мало відбутися. Навіть дивно, що Комітет у справах колоній і віддалених територій стільки років його не турбував. Це ще добре, що просять лише потіснитися, адже могли запропонувати просто забратися... десь до Південної Африки, наприклад...

Комітет стверджував, що Корона вкрай потребує поставок вовни, а острів якнайкраще пристосований для розвитку вітчизняного вівчарства. Виглядало не надто переконливо, але думки Моро ніхто не питав. За новими умовами в його розпорядженні залишалася тільки східна долина — решта острова переходила під господарювання вівчарської артілі. Його також ставили до відома, що на острові будуть проводитися топографічна зйомка, вивчення вулканічної діяльності і геологічна розвідка.

«Чи не в цьому криється справжній інтерес влади до острова? — думав Моро. — Цікаво, їм щось відомо, чи просто вирішили навести лад у віддалених володіннях і зміцнити свою присутність в цьому регіоні? »

Закінчувався лист тим, що Комітет люб'язно просив Моро всіляко сприяти колоністам в їхніх справах і надати притулок, доки вони не улаштують власний табір.

Він чомусь подумав, що не здивується, якщо вже за місяць тут з'явиться добре озброєна Британська ескадра і під виглядом вівчарів висадить на острів роту військових єгерів...

Коли спекотне тропічне сонце перевалювало через західний хребет, на східну долину лягала довгоочікувана тінь. Моро встав з-за столу і, підійшовши до вікна, підняв бамбукові жалюзі.

У дворі розмірено точилося звичайне життя.

Найбільш вдалих своїх створінь Моро залишав в таборі. Вони жили під навісом, виконували різну господарську роботу і майже повністю звільнили людей від дрібних рутинних справ, які не потребують спеціальної підготовки чи особливої ​​спритності. Вони займалися вирубкою лісу, тягали воду, обробляли невеличкі ділянки маїсу, батату і ямсу, що їх було посіяно за огорожею табору.

Ось, важко гупаючи, пройшов в дальній кут двору Булл з повними відрами води. Там, ближче до стічної канаві, яка, пірнаючи під стіну форту, впадала в струмок за огорожею, прала білизну Єва. Самка тапіра стала однією з перших найбільш вдалих робіт Моро. Зараз, схилившись над дерев'яною балією, в світлому тюрбані і вицвілому сарафані з широким фартухом, вона нагадувала огрядну темношкіру хатню робітницю.

Булл додав в балію гарячої води і затупотів до кухонного навісу, де на печі грівся величезний мідний чан і стояли каструлі поменше. Там поралася за приготуванням вечері Мансура. Колись Моро бачив її найкращою з його творінь. Велика самка лисиці з чудовим хутром і спокійною вдачею перетворилася під його скальпелем в лагідну рудоволосу красуню з тендітною фігурою і тонкими рисами обличчя. Але її краса швидко втратила свіжість, обличчя змарніло і загострилося, і вона, здавалося, сама соромлячись свого вигляду, вся зникла, і ходила, похнюплено опустивши погляд.

Потім він створив Млінга. Зараз би навряд чи хто здогадався, що чорнявий широкоплечий хлопець, який допомагав Гурію розставляти клітки з прибулими на поштовому судні тваринами, колись був мисливським мастифом. Моро здавалося, що цього величезного добродушного пса з розумними очима варто було лише навчити говорити, решту він знав і розумів сам. Навіть дивно, як Гурій одразу розпізнав у ньому собаку.

Кожен день в таборі починався з читання Закону. Це був перелік простих вимог, що забороняли полювати, їсти сире м'ясо, ходити рачки, сьорбати воду зі струмка, валятися в грязі тощо. Цю традицію Моро завів ще в перші роки, коли виховувати створених ним істот і привчати їх до людського способу життя йому допомагали дві пари найнятих в Перу полінезійців.

Менш вдалих творінь або тих, чий стан погіршувався, Моро відпускав в ліс. Там, в старих хатинах утеклих полінезійців і в туфових печерах на сірчаному плато, вже утворилося ціле поселення. Його мешканці також шанували Закон і самі обробляли ділянку землі, де вирощували маїс і батат. Моро продовжував стежити за їхнім станом і до появи на острові Монтгомері регулярно відвідував їх сам.

Він знав, що частина його створінь покинули сірчане плато і оселилися в глухій ущелині, яка спускалася до мангрового болота. В більшості своїй — колишні хижаки, вони жили в лігвищах і печерах біля підніжжя крутих схилів вузького кам'янистого каньйону. Вони також вважали себе людьми, хоча Закону не дотримувалися. З мешканцями сірчаного плато вони контактували вкрай рідко, і хоча ті зневажливо називали їх звірами, ворожнечі між кланами не було.

Раптом двір сповнився метушнею, це повернулися Ной і Джоко. Вони притягли до табору величезну черепаху з тих, що сотнями гріються на сонечку, уподобавши пустельний пляж на північ від голої пристані.

Але вона важить, напевно, не менше сотні фунтів! Цікаво, як вони просунули її крізь хвіртку? Невже перекотили на боці?!

Треба визнати, що винайдена ним сироватка, яку регулярно отримували з ін'єкціями мешканці табору і сірчаного плато, здатна творити дива.

Збуджено жестикулюючи і перебиваючи один одного, Джоко і Ной почали щось розповідати мешканцям табору, які зібралися під кухонним навісом. Вибравши момент, коли всі відволіклися на черепаху, Ной засунув руку в миску з нарізаними овочами, за що одразу ж отримав ополоником від Мансури.

Моро посміхнувся.