Глава 16. ШТИЛЬ

1880 рік

Кіллорейн не знаходив собі місця. Штиль зводив його з розуму. Ганчірками обвислі вітрила, палюче сонце, нерухома як дзеркало гладь океану всюди, куди сягав погляд. І ці ледачі полінезійці, які цілими днями байдужо вилежувалися на своїх смердючих матрацах під навісом.

Сонце піднялося вище, і сонні матроси повільно, немов і не прокидаючись, потягли свої матраци на корму, де тінь від вітрил була густішою. Кіллорейн сплюнув і відвернувся...

Кок розповідав, що років десять тому, намагаючись втекти з Австралії на Таїті, він найнявся на шхуну Красуня Мері. Капітан спішно набирав команду в якийсь далекий рейс і вже готовий був піднімати вітрила, тому ризикнув взяти утеклого каторжника без документів.

Шхуну зафрахтував кульгавий іспанець на ім'я Мігель Кабрера. Він сам і його приятель — араб пливли на борту Красуні пасажирами.

Куди вони прямували, ніхто з матросів не знав.

За місяць, коли вже залишилися позаду Маркізи, під час своєї нічної вахти випав за борт п’яний помічник капітана. Його так і не знайшли, а матроси подейкували, що Кульгавий Дон навмисне споював помічника, сподіваючись зайняти його місце. Але капітан не довіряв хитрому іспанцеві, тому наблизив до себе Ківу, який тоді вже трохи тямив в навігації.

Вони вели шхуну в район, координати якого вказав Мігель Кабрера. Майже за тисячу миль на схід від того місця, де на його старій французькій мапі було позначено неіснуючий острів Іль, вони помітили над горизонтом кратер вулкану. Це і був острів, який шукав Кульгавий Дон, і на якому капітан залишив його разом із приятелем і п'ятьма матросами.

— Не знаю, про що вони домовилися, але увечері з бухти долинули постріли, і капітан наказав зніматися з якоря, не чекаючи повернення шлюпки, — розповідав кок.

Він сподівався на зворотному шляху зійти на Таїті, але Красуня Мері пішла просто в Австралію. Не маючи бажання знову зустрічатися з сіднейською поліцією, кок залишився в Куктауні. Але йому, як завжди, не пощастило — його впізнав якийсь переведений з Сіднея пристав, і бідолаху знову закували в кайдани.

Невдовзі його викупили матроси з Красуні Мері, які розповіли, що капітана було застрелено в п'яній колотнечі, а вони знайшли вахтовий журнал з координатами острова і планують повернутися по залишених на ньому матросів. Вони казали, що в Куктаун прийшли спеціально за Ківою, який має вирушити з ними в якості штурмана, і Красуня Мері вже чекає на них біля зовнішньої гряди рифів. Але спритний кок відразу запідозрив, що справа тут нечиста, і, не бажаючи бути причетним до викрадення судна, недовго думаючи дав дропака...

Підстав не вірити коку у Кіллорейна не було.

Але як все хитро обставив Альварес, підсунувши йому цю карту з неіснуючим островом!

На Кіллорейна накочував напад паніки від однієї лише думки, що ниточка, яка пов'язувала його із скарбами, могла увірватися назавжди. Не інакше, його незмінна удача послала йому цього пролазливого єврея, якому, можливо, єдиному у всій Австралії були відомі координати заповітного острова. Кіллорейн навіть сам майже вірив, що стримає свою обіцянку, коли вони з Дженкінсом домовилися розподілити скарби навпіл за умови, що капітан доправить його разом з його долею в Англію в повній цілості й неушкодженим.

Але як же цьому хитруну Альваресу вдалося уникнути шибениці?! Він випередив Кіллорейна на цілих десять років! Та за цей час весь скарб можна було хоч на шлюпках повивозити!

Принаймні, сам Кіллорейн так би і зробив.

Що ж все-таки сталося на острові? Чому капітан Красуні Мері не дочекався повернення шлюпки?! Судячи з усього, про скарби йому відомо не було. Цікаво, чи на острові ще Альварес, чи його підібрало якесь судно, і він давним-давно вже вивіз все золото? А може, вони всі загинули, потрапивши в пастки Гарретта, або їх з’їли людожери? Це був би найкращий для Кіллорейна вихід. Тепер йому не буде спокою, доки він не дістанеться печери і не побачить на власні очі або свої скарби... або порожні черепки...

До заповітної мети залишався якийсь тиждень шляху, а він уже третій день стирчав посеред океану і маявся неробством, може саме в той час, коли глечики з його золотом вантажили в трюм якоїсь паршивої балії!

Коли Кіллорейну приходили такі думки, він готовий був кинутися в воду і вплав дістатися заповітного острова, щоб врятувати свої скарби. В якийсь момент він навіть був близький до того, щоб стусанами розбудити матросів, загнати їх в шлюпку і змусити тягти судно на веслах...

За спиною рипнули двері, з каюти виліз заспаний скуйовджений капітан. Мружачись від яскравого сонця, він заглянув на камбуз, шумно напився, потім попрямував до гальюнних брусів і згодом повернувся.

— Ти по щоглі шкрябав? — запитав він Кіллорейна, відкашлявшись і розпалюючи люльку.

Ірландець лише зло на нього глянув.

— Жартую я, жартую, — заспокоїв його капітан. — Барометр падає. Вночі надолужимо...