ГЛАВА 15. АМАЗОНКА

Гурій прокинувся в темній задушливій печері. Він повз на животі по м'якому теплому моху. Це було лігво пуми, сперте гаряче повітря було насичене запахами її сечі і хутра. Десь праворуч від нього нявчали її кошенята.

Ні! Одне кошеня. Гурій чув його часте дихання, яке переривалося жалібним нявканням. Так плачуть тварини, що потрапили в капкан. Зараз він звільнить цю бідну істоту...

Але як він сюди потрапив? Гурій міг присягнути, що бачив квітучий зелений острів, якихось одягнених в синє людей, пам'ятав, як його везли на прив'язаних між двома буйволами ношах. Він пам'ятав яскраве світло, немов від сотень запалених свічок... пам'ятав біль в потилиці.

Що вони з ним зробили? Як він потрапив у цю нору?

Раптом Гурій відчув обережні кроки тварини.

Він завмер. Це було зовсім невчасно. Мисливець раптом зрозумів, що з ним немає рушниці, і затамував подих. Кошеня праворуч від нього, мабуть також відчувши небезпеку, принишкло.

За крок від голови Гурія рипнули двері, і всередину печери — чи це була конура? — увірвався букет запахів обори і увійшла якась тварина. Об дошки підлоги клацали жорсткі пазури — тож, це не пума.

Гурій відчув запах собачої шерсті.

«Койот!» — майнула думка.

Як же він зможе захистити це безпорадне кошеня?

Раптом десь над його головою брязнули миски, і весь простір конури сповнився ароматом смаженої курятини, від якого у Гурія звело шлунок.

Тварина шумно вдихнула солодкий запах, із задоволеним буркотінням облизнулася, гучно клацнувши зубами, і пішла, знов рипнувши дверима і впустивши до конури нову порцію запахів свинячого гною, курячого і кролячого посліду і козячого молока. Серед цього різноманіття Гурій, на свій подив, відчув запахи хижих тварин, які він не міг сплутати ні з чим...

Нічого не розуміючи, мисливець перевів дух і став нишпорити навколо себе, намагаючись визначити, де знаходиться.

Він лежав на матраці, ліворуч від нього була стіна із щільно підігнаних струганих дощок, праворуч — стіл, на якому щойно брязнули миски. Голова його була замотана бинтами, залишаючи вільними лише ніс і рот. Крізь щільну пов'язку не просочувалося і краплі світла. Гурій пошарудів по столу руками і, намацавши миску з курятиною, жадібно уп’явся зубами в гаряче із солодкою скоринкою м'ясо, яке обпікало губи. Він ковтав його великими шматками, ледь пережовуючи, не зважаючи на кістки, які легко трощив своїми міцними зубами. По неголених щоках і бороді стікав жир.

Раптом поруч знову занявкало дитинча пуми.

Гурій обережно підвівся і навпомацки обійшов стіл.

Кошеня лежало біля протилежної стіни і згорнувшись калачиком жалібно пищало. Присівши на край лежака, Гурій став обережно погладжувати тваринку, що тремтіла під його рукою. Судячи з розмірів, це було однорічне кошеня, тіло якого суцільно покривали бинти, лише вільний хвіст дрібно тремтів від болю і страху.

Щось ласкаво примовляючи, Гурій обережно гладив бідну тварину, намагаючись заспокоїти її, зігріти своєю широкою теплою долонею і визначити, що заподіює йому такі страждання.

І в якусь мить він раптом з жахом зрозумів, що його долоня обмацує тіло людської дитини з хвостом пуми...

***

— Як себе почуваєте?

Гурій, який було задрімав, підвів голову. Полуденне сонце ласкаво гріло голену маківку, його ніжне світло пробивалося навіть крізь щільні бинти.

— Головний біль не турбує? — знову пролунав над його головою той самий спокійний голос, який здавався знайомим.

— Ні, біль пішов, дякую... — відповів Гурій. — Скажіть, а ці бинти надовго?

— Я видалив вам велику внутрішньочерепну гематому, яка порушувала роботу мозку і пригнічувала зоровий нерв, — сказав чоловік, сідаючи на лавку поряд. Від нього пахло хлорною водою, якоюсь медициною і чистотою здорового тіла.

— Зір до вас повернеться і стане навіть кращим, ніж був, — промовив він, трохи помовчавши. — Завтра Монтгомері зробить вам перев'язку, і ви зможете бачити, але намагайтеся поберегти очі від яскравого світла, принаймні перший час. Після цього я буду дуже вас просити допомогти нам у догляді за дівчинкою, вона зараз вкрай потребує постійної уваги. Нажаль, мої... нажаль, інші мої помічники для цього не придатні, а Монтгомері має занадто багато роботи, і він просто не в змозі бути ще й доглядальницею...

— Авжеж, доктор, — з готовністю відповів Гурій. — Про що може бути мова!

— Монтгомері казав, що ви задавали питання щодо дівчинки, — знову трохи помовчавши, сказав доктор. — Вона вам хто?

— Та, власне, ніхто... — знизав плечима Гурій і сам жахнувся того, як холодно і байдужо пролунали його слова.

— Я так і зрозумів, — кивнув Моро.

— Але, ви не подумайте, — поспішив виправитися Гурій, — я готовий допомагати, скільки треба. Роботи я не боюся, та й віддячити вам мені більше нічим...

— Я зараз не про це, — перебив його співрозмовник. — Просто... ви належите до різних рас, тому не можете бути родичами... ну, хіба що дуже далекими. І те, що ви в човні не взялися її торсати — перекладати, кутати, чи намагатися розбудити, фактично зберегло їй життя.