ГЛАВА 12. ТРУНОК ЗОЛОТА

Яскраве сонце розжарило пісок, покрита тріщинами кам'яна стіна схилу пашіла жаром. Прикривши мокрими сорочками голови і плечі, матроси довгою низкою брели вздовж смужки пляжу, яка місцями звужувалася так, що вода підступала чи не до самого схилу.

Мейнард йшов попереду. На його широкій засмаглій спині красувалося збасаманене татуювання — клеймо у вигляді курячої лапи з написом «Власність Корони».

Діставшись хаотичного нагромадження кам'яних брил в південній частині бухти, куди вже долітали бризки великих океанічних хвиль, матроси присіли відпочити.

— Слухай, Красунчику, можеш ти мені, нарешті, пояснити, що ми тут робимо? — невдоволено пробасив Коротун Віллі, соваючись на мокрому камені.

— Ти ж чув, — роздратовано кинув той, спльовуючи пісок, що скрипнув на зубах, — воду шукаємо!

— Яку-у во-оду?! — простогнав Коротун. — Щасливчик казав, що вони тиждень тут простирчали, перш ніж піти на другу сторону острова. Так за тиждень цю бухту вздовж і впоперек на пузі проповзти можна! І вони тут води не знайшли?! Щасливчик просто відчепитися від нас хотів!

Мейнард стрімко підвівся і, уважно дивлячись на Коротуна, повільно витер рота тильною стороною долоні.

— Зуб... — сказав він раптом, не зводячи з Коротуна зосереджено погляду.

Матроси теж підвелися і підійшли ближче.

— Що зуб? — не зрозумів той.

— У Щасливчика П'ю зуба не було. Ось тут, в кутку, — розтягнув він пальцем край губи. — Дірка була, коли він посміхався. А у цього всі зуби на місці.

Матроси перезирнулися.

— Точно! — ляснув себе по коліну Марвін Цяця. — Згадав, де я його бачив! На баркасі він до нас на Принцесу Аделаїду приходив, вугілля приймати!

— Здається мені, хтось вирішив, що може водити нас за носа, — прогарчав Мейнард. Його очі налилися кров'ю, порите віспинами обличчя пішло плямами.

— Якщо Кульгавий Дон чекає нас на другому кінці острова, то якого біса було заводити шхуну в цю бухту?! — буквально заревів він.

— Ну-у, тобто, значить, рифи... — перелякано забурмотів Коротун, не розуміючи, чим викликав такий вибух гніву.

— Я скажу тобі, Віллі, що це значить! — перебив його Мейнард. — Це значить, що той, кого ми вважаємо за Щасливчика П'ю, ніколи на цьому острові не був. Він знає лише те, що вибовкали йому ми самі! І зараз він хоче першим знайти Кульгавого Дона!

Очі Мейнарда виблискували, рот перекосився. Напевно, зі схожим виразом обличчя Зевс Громовержець метав свої блискавки.

— Я не знаю, хто це — привид Щасливчика або сам Деві Джонс в його обличчі, але, клянуся прахом своєї матусі, він заплатить за те, що вирішив жартувати зі мною!!!

З цими словами Мейнард розвернувся і, вигукуючи на ходу прокляття, припустив назад так швидко, як тільки дозволяв сипучий пісок. Вся компанія, розтягнувшись вздовж вузької смужки пляжу, поквапилася слідом...

Біля човна кругами бігав Рідота, пританцьовуючи від нетерпіння. В його високо піднятій руці щось яскраво виблискувало на сонці. Кинувшись назустріч матросам, він, шкірячи щербатого рота, сунув їм під ніс справжнісінький золотий дублон.

— Де ти його знайшов ?! — схопив його за петельки Мейнард.

Рідота мовчки тицьнув пальцем у бік великого валуна, що лежав біля підніжжя схилу. Вся компанія як по команді кинулася туди і, впавши на коліна, почала ритися в піску. Майже одразу було знайдено іще один дублон, а за чверть години здобуток поповнився двома золотими самородками кожен розміром з горошину.

Майже всі найняті в Куктауні матроси були з лав старателів, тому зі шхуни одразу ж привезли на берег лопати і лотки для миття золота, і до самісіньких сутінків робота на пляжі кипіла повним ходом. Про Щасливчика П'ю більше ніхто не згадував...

***

Не пробила іще ранкова вахта і шести склянок, а вся команда вже була на ногах. Вчорашній день виявився настільки щедрим, що матросам не терпілося скоріше повернутися до роботи, яка обіцяла їм справжнє багатство. Все намите золото вирішено було складати в каюті капітана в єдину, що зачинялася на замок, скриню, щоб, як і домовились, після повернення до Австралії розділити його порівну між усіма членами команди.

Зберігачем ключа одноголосно обрали боцмана Клешню Боба.

Вчора в скриню було покладено чотири іспанські дублони, півдюжини унцій золотого піску і кілька самородків, один з яких був завбільшки з мізинець.

І це за один лише вечір!

Нашвидку перекусивши і завантаживши в шлюпку похідний казан і припаси їжі, вся команда, за винятком капітана, який вважав за краще залишитися в компанії зі своєю колекцією спиртного, вирушила на берег.

Робота закипіла з новою силою.

Опівдні, коли палюче сонце розжарило скелі і спека стала нестерпною, матроси змили в морі піт і зібралися біля казана втамувати голод. Раптом хтось помітив, що ніде не видно Рідоти. Віллі кілька разів покликав його своїм гучним басом, але відповіді не було.

— Та облиш, Віллі, — крикнув Марвін Цяця. — Напевно, натрапив десь на золоту жилу. Зголодніє — сам прийде.