ГЛАВА 11. УГЛИБ ОСТРОВА

Незважаючи на хворобливу тягу до спиртного і жахливу норовливу вдачу, капітан добре знав свою справу і точно привів Красуню Мері до острову. Так само вміло і без зайвої метушні він завів шхуну в бухту вузьким проходом між гострими рифами і крутою стіною західного відрогу.

Поки матроси гребли до берега, Анрі уважно оглянув бухту і зрозумів, що сховатися в ній ніде. Тож шукати П'єра і решту треба в іншій частині острова. Потрапити туди можна було лише північним перевалом, на який вів затиснутий між відрогами крутий і вузький кам’янистий підйом.

— Треба розділитися, — рішуче мовив він, щойно матроси витягли шлюпку на берег. — Мейнарде, оглянь з хлопцями бухту. Непогано б знайти воду. А ми з Луї підемо, провідаємо Кульгавого Дона та інших. Рідота залишається стерегти човен. Зустрінемося тут ввечері.

І вже находу він обернувся і додав:

— Якщо не повернемося до ранку, рушайте на виручку...

Прямуючи вузькою смужкою пляжу, друзі дістались густих заростей очерету, серед яких помітили гребенясті спини крокодилів. Анрі подумав, що рушниці, які вони забрали з каюти капітана, щоб позбавити переваги інших матросів, можуть їм дуже стати в нагоді.

Розігнавши великих ледачих черепах, що грілися на мілководді біля самого підйому, мандрівники полізли вгору. Чіпляючись за колючі гілки рідкого чагарнику і намагаючись не торкатися розкиданих по схилу валунів, які виглядали ненадійними, вони дісталися широкого кам'янистого майданчика перевалу.

Звідси відкривався чудовий краєвид острова. Праворуч круто здіймався неприступний схил вулкана, ліворуч, трохи вище перевалу, простягалося велике плато з розкиданими подекуди, вивітреними останцями і старим зазубреним кратером.

На протилежному боці острова височів гострий пік, до нього простягнувся голий кам'янистий хребет, який розділяв острів на дві частини. По обидва його боки розкинулися широкі долини, ліва — західна — лежала далеко внизу. Від перевалу її відділяло глибоке круте урвище, над яким здіймалися випари якогось смердючого джерела чи болота. Потрапити в західну долину можна було лише перетнувши плато. Зате пологий, порослий густою травою і рідким чагарником спуск в східну долину починався одразу біля перевалу.

За спинами мандрівників лежала затиснута між двома високими відрогами бухта у формі широкого півмісяця. Що стояла посеред неї шхуна звідси здавалася іграшковим човником.

— Ну, куди далі? — запитав Луї.

— На плато їм робити нічого, — відповів Анрі, помовчавши. — Гадаю, вони знайшли якусь відкриту бухту на східному березі і палять там багаття, сподіваючись, що їх помітять з судна, яке буде проходити повз.

Ще раз уважно роздивившись, товариші попрямували до спуску в східну долину.

Чим нижче схил ставав крутішим, широка сідловина звужувалася, доки не перетворилася в лощину, зарослу колючим непролазним чагарником.

— Вони сюди не спускалися, — зауважив Луї, — інакше б в чагарнику було прорубано прохід, а ці хащі виглядають недоторканими, ніби на острові навіть тварин немає, які б проторували тут стежину.

Раптом краєм ока Анрі помітив, як справа позаду нього ворухнулися кущі. Повільно знявши рушницю і звівши курок, він рушив у тому напрямку.

Обережно розхиливши гілки, друзі побачили на прогалині двох дивних острів'ян, які повільно точилися задки, не зводячи з прибульців очей.

Обидва були зовсім не схожі на тубільців, якими їх можна було б собі уявити. Невисокі, в забруднених, колись синіх, а тепер місцями до білизни вицвілих робах, вони являли собою досить колоритну парочку. Зарослий густою чорною щетиною капловухий і кривоногий, з вигляду метис, з вузьким чолом і масивними надбрівними дугами, тримав на плечі важку палицю довжиною з чотири фути. Відшліфована до блиску його долонями, вона могла бути, як посохом, так і бійцівською дубиною. Другий — кирпатий телепень з маленькими свинячими оченятами і коротенькими ручками і ніжками — був рожевощоким блондином майже без волосся на обличчі та голові. Роба на його величезному, що видавався вперед, животі трималася на єдиній, туго натягнутій зав'язці. І та була готова ось-ось відірватися.

Було дивно зустріти таких несхожих одне на одного аборигенів на одному острові.

Тубільці перестали задкувати, і обидві пари з хвилину мовчки вивчали одна одну.

— Ви хто? — запитав Анрі.

— Ми люди, — хором відповіли аборигени.

— А ви новенькі? — запитав капловухий на жахливій англійській.

— Ми матроси, — показав Анрі пальцем на себе і Луї.

— Матроси? — повторили як по команді аборигени.

— Матроси зі шхуни Красуня Мері... — Анрі намагався чітко вимовляти кожне слово.

— Шхуна красуня? — знову повторили в один голос аборигени.

— ...що зайшла до вас в бухту. — І він махнув рукою в бік перевалу.

— Бухта, — разом закивали головами тубільці.

— Ви тут білих людей не бачили? — з надією запитав Анрі.

— Ми теж люди! — в один голос обурилися аборигени, простягаючи вперед руки і показуючи свої покручені, немов переламані кисті з вузлуватими пальцями.