ГЛАВА 10. ТАЄМНИЦЯ ЩАСЛИВЧИКА П’Ю

За три місяці потому

За завісою дощової мряки, зловісно темніла громада острова, який здавався неприступною фортецею. Учора перед заходом сонця Красуня Мері встала на якір за милю від його південного краю. Анрі пощулився і щільніше запнувся в грубий парусиновий дощовик.

На цьому продумана частина його плану закінчувалася. Він не мав ані найменшого розуміння, чого хотів на острові іспанець і де шукати П'єра і решту. Звісно, краще за усе було б зустріти їх одразу в бухті, тоді б і вигадувати нічого не знадобилось.

А якщо ні?

Анрі зло сплюнув в каламутну від мжички воду і погладив рукоять револьвера, що висів в нього на поясі.

Якщо ні, то на нього чекає неприємна розмова з Красунчиком Мейнардом, Клешнею Бобом і рештою, в якій доведеться пояснювати, за яким дідьком він притяг їх назад до цього острова.

Брати П'єр і Анрі Клот'є народилися в приморському селі неподалік Булоні. Ідентичні близнюки вони рано зрозуміли переваги свого становища і з юних років навідувалися в місто, займаючись здирництвом і пограбуваннями та забезпечуючи один одному алібі. Але рано чи пізно все таємне стає явним, і на початку шістдесятих, рятуючись від французької поліції, вони втекли до Англії, де найнялися матросами на судно, яке йшло в Австралію.

Історія освоєння будь-яких колоній починається з пошуків золота і дорогоцінних каменів. Саме жага швидкого збагачення є тією рушійною силою, яка привертає на нові території колоністів з усього світу, змушуючи їх обживати незаселені землі. Не стала винятком у цьому плані і Австралія, в якій, починаючи з 1851 року і до самого кінця дев'ятнадцятого століття, одна золота лихоманка змінювала іншу.

Коли золотоносні поля вичерпувалися, багатотисячні поселення копачів, як називали старателів в Австралії, знімалися з місця і прямували на нововідкриті території. Вплив австралійських золотих лихоманок на розвиток колоній був настільки великим, що цілі регіони приходили в занепад, коли їх залишали старателі, чисельність яких неухильно зростала, як за рахунок самих австралійських поселенців, що кидали в надії на швидке збагачення свої професії та разом з сім'ями кочували по країні, так і за рахунок постійно прибуваючих на континент шукачів пригод і спраглих легкої наживи авантюристів усіх мастей.

З'явившись у Брісбені на початку золотої лихоманки на Калліопі, брати Клот'є пристали до золотошукачів. Але ще будучи підлітками вони усвідомили, що гроші простіше відібрати, ніж заробити, і на час прибуття до Австралії вже мали в своєму арсеналі безліч способів присвоєння чужої готівки — від азартних ігор до шантажу і розбою.

Так вони кочували країною за хвилями копачів — з Калліопи в Лейберн, звідти на Крокодилів струмок, доки, нарешті, в Джімпі П'єр не попався на шахрайстві під час гри в карти і законослухняні китайські старателі, не наважившись вчинити самосуд, віддали його до рук поліції.

П'єра засудили до трьох років каторжних робіт, а Анрі подався до Брісбена і, прикупивши баркаса, зайнявся перевезеннями в порту.

Відбувши свій термін на плантаціях цукрової тростини в одній з колоній Квінсленда, П'єр послав братові листа, в якому повідомляв, що найнявся матросом на Красуню Мері, яка йде в далекий рейс, і планує повернутися не раніше Різдва.

Яке ж було здивування Анрі, коли незабаром після цього він побачив згадану в листі шхуну на рейді в Брісбені.

Час минав, а П'єр в порту все не з'являвся.

Стурбований Анрі почав дізнаватися. Йому вдалося з'ясувати, що в Сіднеї шхуну зафрахтував якийсь іспанець. Куди вона ходила, ніхто не знав, але три місяці потому вона з'явилася в Куктауні, де нібито залишила частину матросів, а згодом встала на рейд Брісбена. Тут капітан розформував решту команди і виставив шхуну на продаж.

Відчувши недобре, Анрі взявся обходити портові таверни, сподіваючись знайти списаних зі шхуни моряків. Він ходив від одного закладу до другого, придивляючись і прислухаючись, про що говорять матроси. І коли із загального гомону таверни його слух вихопив слова Красуня Мері, він насторожився і підсів ближче.

Розчинившись серед тіней, що маяли в переповненому напівтемному залі, Анрі вбирав кожне слово, доки не вирішив, що дізнався достатньо, щоб явити матросам Щасливчика П'ю.

Вони з П'єром з дитинства грали в такі ігри, і Анрі частенько доводилося видавати себе за брата — в таких випадках потрібно було лишень менше базікати і більше слухати. Навперебій розпитуючи про те, що трапилося і як йому вдалося дістатися Австралії, матроси, самі того не розуміючи, відкривали йому все нові й нові деталі своєї подорожі. Він відповідав коротко і уникливо, озвучуючи лише очевидні речі...

З каюти капітана долинув перекотистий храп.

До початку припливу залишалося ще години зо три, і Анрі сподівався, що до того часу старий п'яничка, якого вони вимушені були найняти в Куктауні шкіпером, встигне проспатися.

Анрі не знав, чим видав себе під час нічного візиту в готель, але смерть капітана Красуні Мері сплутала йому усі карти. Довелося терміново відводити шхуну з Брісбена і, не маючи на борту жодного штурмана, практично наосліп пробиратися уздовж Великого Бар'єрного рифу на північ.

Не ризикнувши заходити в Куктаун на викраденій шхуні, вони кинули якір біля зовнішньої гряди Стрічкових рифів і відрядили в порт приведений на буксирі баркас. Красунчик Мейнард, Коротун Віллі і Марвін Цяця мали були відшукати в місті кока, поповнити запаси води і провізії і найняти кількох матросів в команду.