ГЛАВА 8. ГОЛОД

Грузнучи по коліно в заметах і низько нахиливши голову, Гурій бреде по засніженій пустелі. Пориви вітру розгойдують його з боку в бік, не дозволяючи знайти точку опори, і кидають в обличчя жмені колючої сніжної крупи, не даючи розплющити очі. Це Аляска, вони з Тояроко полювали на ведмедів, але раптово спали холоди і скували затоку, спіймавши їх в пастку. Гурій щойно минув бухту, де в крижаному полоні застряг шлюп, який прийшов за мисливцями, тож їхній мисливський зруб, що притулився біля підніжжя невисокого відрогу, має бути десь правіше. Гурій повертає, в обличчя б'є шквал крижаного пилу. Тепер доводиться йти проти вітру.

Скільки часу він в дорозі? Крізь примружені повіки Гурій вдивляється в сірий морок і не бачить ані хатини, ані самого пагорба. Лише коливається перед очима біла снігова заволока. Невже він збився з дороги? Чому він без рушниці? Де Тояроко? Він відстав? Ні, він чекає Гурія в зрубі, готує густий чай з малиною...

Але що це? Зі снігового замету до нього тягнеться дитяча ручка. Це його Настуся! Вона шукає допомоги. Зараз, зараз. Він не залишить свою дівчинку, він її врятує. Гурій голими руками розгрібає сніг і витягує із замету дочку. Вона в своїй заячій кожушанці до п'ят, голова закутана пуховою хусткою, яку для неї зв'язала теща. Очі заплющені, вся заклякла і не дихає зовсім.

Він хоче притиснути свою дорогоцінну ношу до грудей, але вітер, як скажений пес, тріпає її з боку в бік, намагаючись вирвати з рук. Гурій чіпляється за маленьке тільце, як за рятувальний круг, але воно вислизає з задубілих пальців... і Гурій прокидається.

Закляклими пальцями він намагається схопити слизький від води край лави над головою. Човен нещадно бовтає шторм. То з одного, то з другого борту його обсипають холодні колючі бризки.

«Дівчинка»! — блискавкою промайнула думка.

Гурій незграбно підвівся і, не звертаючи уваги на біль, що одразу встромився в потилицю, поліз через лави на корму. Долаючи хитавицю, він відрізав довгий кінець фаліня і примотав ним вкриту курткою дівчинку до лави. Потім ліг долі, перекинув над лавою одну приполу свого широкого дощовика, стягнув обидві приполи зав'язками і підняв капюшон. Вийшло щось на кшталт халабуди, яку будують діти, ховаючись під накритим широкою рядниною ліжком.

Бризки сюди не залітали, але від бовтанки до горла знову підступила нудота...

Гурій лежав, перечікуючи хитавицю, і гадав, куди їх несе шторм. До рятівних берегів чи подалі в океан, назустріч неминучої загибелі? Скільки ще він зможе так гребти, поки голод і спрага не звалять його остаточно? На скільки ще вистачить сухарів? Звиклий до злиднів, він, як міг, розтягував мізерні припаси, але, скільки днів може прожити людина на п'яти фунтах галет? Тиждень? Два? А дівчинка? Чи жива вона? І, якщо спить, то як може стільки часу обходитися без їжі і води?..

***

Прокинувся Гурій, коли сонце вже пекло щосили, погрожуючи спалити човен, як ковальський горн горіхову шкаралупку. Досі нестерпно боліла і крутилася від стрімких рухів голова, але нудота відступила. Зате прокинувся голод.

Десь в рундуку йому траплялася коробка з рибальським приладдям, але як він зможе з ними впоратися, коли не бачить навіть власних пальців?

Покопирсавшись у себе в мішку, він знайшов загорнуту в вощений папір кульку пеммікану завбільшки з картоплину. Щільно збита суміш в'яленого м'яса бізона, подрібненого і перетертого з салом, сухарями і сушеними ягодами, завжди зберігалася в його мішку на крайній випадок.

Схоже, для Гурія цей випадок настав...

Він знав, що і в мішку Тояроко є такий запас. Коли доводилося подорожувати в більш холодних краях, Гурій користувався відомою кожному мисливцю Примор'я мурцовкою — суміш з товчених сухарів, солі і сала була здатна зберігатися роками, залишаючись придатною в їжу, навіть якщо сало згіркне. Але в спеку сало розтавало, тому американський пеммікан готували з м’яса.

Гурій зважив кульку в долоні. На день має вистачити. Ще день він зможе протриматися на запасах Тояроко. А далі буде видно.

Пеммікан трохи утамував голод, але викликав спрагу.

В барильці залишалося іще зо два галони води, але Гурій вирішив використовувати її строго по ковтках. Напившись і змочивши водою бліді губи дівчинки, він знову взявся гребти на схід...

***

Вже два дні він не брався за весла. Сил ледь вистачало, щоб пересуватися по човну.

Гурію вже мало вірилося, що дівчинка жива. Іноді він не був впевнений, чи живий він сам. Часом йому здавалося, що і він, і, яка спить на лаві, дівчинка, і сам човен — все це не насправді. Що це чиясь зла вигадка, в яку не хочеться вірити. Що він бачить довгий і страшний сон, який має скоро закінчитися, і Гурій прокинеться в теплому ліжку і буде з тремтінням згадувати цей жахливий кошмар...

І ось, коли памороки від контузії змінилися голодними памороками, він зважився на те, що не кожна людина змогла б зробити навіть під тортурами, якби не була такою голодною.

Гурій довго точив і без того гострий ніж і молився.

Він молився про спасіння своєї душі, просив пробачення у Настусі, молився за упокій душі дівчинки, імені якої не знав, і яку вже вважав мертвою...

Коли підстав зволікати більше не залишилося, він одним швидким рухом мисливця відтяв у дівчинки задню частину гомілки, від п'яти до виїмки під коліном, і, заливаючись сльозами сорому і відчаю, став обома руками запихати тонкий шматок м'яса до рота.