ГЛАВА 5. ВІДДЯКА

Покінчивши з усіма, Алі з Альваресом закидали вхід до печери камінням і подалися до шлюпки.

Альварес заліз першим. Араб неквапливо зіштовхнув човен в воду і спритно заскочив слідом.

Дочекавшись, поки Алі умоститься до нього спиною і візьметься за весла, іспанець холоднокровно вийняв довгий кинджал і одним точним рухом розсік своєму приятелеві горло від вуха до вуха.

Алі захрипів і, перекинувшись горілиць, мертвою хваткою вчепився в воріт куртки Альвареса, однією рукою підтягуючи його до себе, а другою намагаючись намацати горло підступного іспанця. Він був страшний — широко розкриті очі палали люттю, зіниці шалено оберталися.

Альваресу коштувало чималих зусиль стримувати залізні ручища ката, які тягнулися до його горла. Той хрипів, з розсіченого горла за кожним видихом здіймалися криваві бульки. Нарешті лють і обуренням в його очах змінилися безсилою злобою і ненавистю.

Тіло Алі слабшало. У міру того, як з нього витікало життя, мінявся вираз його очей. Ось ненависть змінилася образою, образа — жалем, що вже нічого не виправити, потім в них з'явилося благання, яке повільно перетекло в пробачення.

Тримаючи на колінах голову свого рятівника, Альварес мовчки прийняв останній хрипкий подих вмираючого і, лише коли в очах араба застигла байдужість, закрив їх і прошепотів слова прощання.

Він не відчував до Алі неприязні. Навпаки, це був кращий з його приятелів за багато років — мовчазний, справний, тямущий. Крім того, саме йому Альварес був завдячений життям. Просто...

Просто ніхто не мав знати про печеру скарбів.

Звичайно, Алі багато разів чув про неї від самого Альвареса. Але чути — це одне, а бачити на власні очі і знати точне місце — це зовсім інше. До того ж, Алі залишався єдиним у всьому світі, кому було відомо минуле Альвареса. Правда, десь на каторзі відбували свій термін іще двоє, але до них справа дійде пізніше, коли він утвердиться в положенні заможного джентльмена і обзаведеться солідним авторитетом.

Насилу відчепивши від ворота своєї куртки залізні пальці величезного араба, Альварес акуратно поклав його тіло на спід човна, після чого розпоров собі рукав, вимазав його кров'ю і, вийнявши револьвер, двічі вистрілив у повітря.

Зі шхуни їх бачити не могли, і все мало виглядати так, ніби на них напали людожери і Альваресу єдиному дивом вдалося врятуватися.

Він сів на весла і направив човен до виходу з бухти.

Пастки, треба віддати належне Гарретові, було влаштовано майстерно. Особливо перша. Прихована під товстим шаром слизького гуано виїмка в похилому споді печери не залишала непроханому гостю ніяких шансів. Нога з'їжджала, і людина всім своїм тілом навалювалася на, здавалося б випадково занесений в печеру бурхливим потоком, кілок, який невинно стирчав осторонь.

Встановлений посеред тунелю валун був дуже помітний і, взагалі-то, передбачуваний. Але він направляв зловмисників в бічний прохід, де на них чекала іще одна пастка. Альварес чомусь був упевнений, що її Люк встановив навмисне задля високого Брауна. Не думав же він, що сам Альварес піде першим? Чи він взагалі не припускав, що Альварес тут коли-небудь з'явиться?

«Треба буде спитати при нагоді», — посміхнувся іспанець.

Так двоє матросів відслужили свою службу. Розправитися з рештою трьома не склало труднощів.

Після цього настала черга вірного помічника і довірливого рятівника Алі.

Перша частина плану Альвареса завершилася успішно, тепер можна було подбати про те, як він дістанеться Америки і влаштує пошуки своїх скарбів...

Коли за рифами вже з’явився корпус шхуни, Альварес раптом відчув, що у нього змокли ноги. Він опустив очі і побачив, що сидить по щиколотки в крові. Подолавши секундне заціпеніння, він зрозумів, що в човні теча. Прибула вода, пофарбована кров'ю величезного араба і вбитого ним тайця, в променях західного сонця здавалася червоною.

Альварес почав було гребти швидше, але, побачивши, що вода прибуває, кинув весла, перевалив через борт мертве тіло свого колишнього приятеля і схопив черпак. Незважаючи на його скажені зусилля, рівень води в човні не спадав. Тоді він кинув черпак, піднявся на повний зріст і замахав над головою своєю шийною хусткою, сподіваючись привернути увагу матросів зі шхуни. Він намагався кричати, але з передавленої зашморгом глотки виривався лише сиплий свист і шипіння.

Човен повільно тонув, з пробоїни, що відкрилася на носі, фонтанчиком струменіла вода. Альварес знову несамовито запрацював черпаком, але води було вже майже по коліно і, кинувши ковша, він став вичерпувати її пригорщами.

Все було марним, човен тонув.

Чудовий плавець, Альварес міг легко доплисти, якщо не до шхуни, до якої було не більше милі, то якихось п'ятсот ярдів до берега він би здолав за лічені хвилини. Але у нього і гадки не виникло кинути скриню з золотом.

Наполовину затоплений човен зачерпнув води і похилився. Альварес вивалився з нього і, схопившись однією рукою за скриню, іншою почав гребти до берега. Скриня стрімко потягнула пірата під воду, але Альварес просто фізично був не в змозі розтиснути пальці. Занадто великою ціною дісталося йому це золото, щоб дати йому так просто потонути. Він вирішив, що, коли доведеться, буде тягти скриню по дну, але не кине удачу всього свого життя. І якусь хвилину він так і робив — зціпивши зуби і перебираючи по дну ногами, він тягнув до берега важку скриню, яка лишала в донному піску глибоку борозну.