ГЛАВА 1. СКРИНЬКА СТАРОГО ПІРАТА

За півроку до того

Потужний морський бриз здіймав пил. На зубах заскрипів пісок. Джим сплюнув, витер рукавом своєї рваної сорочки пересохлі губи і сердито вилаявся. Новий господар таверни ніяк не хотів наливати йому в борг. Інша справа — старий Боб, з яким вони зналися ще з самого прибуття в Порт Макворі.

Прикриваючи долонею очі, щоб їх не сліпило сонце, Джим подивився в бік порту. Звідти у напрямку таверни втомлено шкандибали двоє чоловіків. Шлюпка, яка їх привезла, вже вийшла з гирла Гастінгса і, обігнувши мис Пелікан, прямувала до барку, що чекав її на рейді.

Кого це занесло в їхні забуті богом краї?

Високий з голеною головою араб в чорному, схожому на сутану балахоні, на поясі якого висіла чудернацька крива шабля без піхов, ніс за спиною похідний лантух. Поруч кульгав худорлявий старий у поношеному трикутному капелюсі з невеличкою полотняною торбою через плече.

Пожитків небагато — на переселенців не схожі. Шкода, не вдасться розжитися дрібними монетами за допомогу в перенесенні багажу.

Коли мандрівники підійшли до таверні, Джим догідливо відкрив перед ними двері і прошмигнув слідом.

Кульгавий старий, який з усього видно був в їхній парі за головного, вибрав столик біля протилежної від входу стіни і сів спиною до вікна. Він зняв свого капелюха, оголивши чорне з густою сивиною волосся, яке було прибране в довгий, перехоплений в двох місцях, хвіст.

Кремезний араб звалив свою поклажу в кут, підсунув табурет і сів поруч.

— Зустрічай шановних відвідувачів, лежню! — намагаючись здобути прихильність новоприбулих, з удаваною суворістю крикнув Джим господареві, який забарився на кухні.

Із своєї комірчини викотився немолодий повненький чоловік в масному фартуху і з рушником через плече і квапливо почимчикував до столика.

— Нечасті в тебе постояльці, чи не так, приятелю? — несподіваним сиплим голосом запитав старий. Його чорні, як вугілля, очі вп’ялися в господаря.

— Постояльців буває небагато, так і є. А люди під кінець тижня набіжа-ать, — протягнув з улесливою посмішкою господар, вдаючи що старанно витирає своїм заяложеним рушником і без того чистий стіл. — Ось платню отримають — всі-і тут будуть. А кімнати нагорі обидві вільні, вибирайте будь-яку.

— Краще розкажи, чим гостей частувати збираєшся, — діловито поцікавився Джим, безцеремонно сідаючи за стіл навпроти старого.

— Бобову юшку зараз розігрію, а бараняче рагу доведеться почекати, — розвів руками господар.

Араб енергійно кивнув своєю маленькою голеною головою із масивною нижньою щелепою, а старий натужно прохрипів:

— Давай і те, і те.

— Та й елю гостям принеси, поки вони на твої наїдки чекатимуть, — з тією ж удаваною суворістю крикнув Джим услід господареві, який почимчикував до кухні.

— А ви, наважуся спитати, надовго в наші краї? — солодким голосом запитав він.

— Проїздом, — просипів сивий. — Ось старого приятеля провідаємо і назад.

— А що за приятель? Я багатьо-ох тут знаю, — протягнув Джим. — Мене сюди ще на вислання привезли, а як вільну отримав, тут і залишився.

Він щосили шукав приводу здатися в нагоді цій парі приїжджих, у яких, судячи з золотої сережки у вусі араба, грошенята водилися.

Старий не відповів.

Господар, який прикотився на своїх коротких ніжках, поставив на стіл два кухля рідкого еля, знову метушливо протер стіл і спритно попрямував до кухні.

— Чи не замовите і для бідного Джима кухлик? — підлесливо дивлячись на старого запитав Джим, жалібно схиливши голову. — З ранку ні рісочки в роті в такенну спеку. А я вас цікавими пригодами за обідом розважу.

На що насуплений араб мовчки підсунув до нього свою незайману кружку, а старий лише пильно подивився на непроханого співрозмовника.

— А що, у вашій глушині цікаві пригоди трапляються? — недовірливо просипів він. — Нудьга, мабуть, безпросвітна.

— Ну, з тих пір як закрився цукровий завод, у нас мало чого відбувається, — знизав плечима Джим, ніжно пестячи круглий бік пивного кухля. — Люди порозбрідалися. Хтось подався в копачі. А коли в окрузі все золото вимили, пішли далі на північ — від однієї копальні до іншої. Я теж якийсь час бавився, але потім кинув. Не про мене це... — І він, нарешті, з насолодою хильнув з кухля кілька великих ковтків.

Господар приніс густу бобову юшку.

Старий накришив в неї дрібні окрушки хліба і, вже взявшись за ложку, просипів:

— Щось невеселий початок.

На що Джим рішуче відсунув кухоль і, нахилившись із змовницьки виглядом над столом, почав свою розповідь:

— Ось років десять тому як трапилася у нас історія, якої я особисто був свідком. З'явилася якось в наших краях зграя піратів. Вони припливли в обгорілій шлюпці під виглядом матросів, яких спіткало лихо. Ну, а нам чого? Матроси — то й матроси. На тому і погодились. А з ними був їхній ватажок. Он там жив, — Джим вказав на кутову кімнату другого поверху. — Він вдався хворим і нікуди не виходив. Ніхто його не бачив до одного вечора. Я на той час в порту вантажником працював. І якось ми з нашим бригадиром Біллі Дармом зайшли в таверну перекинутися в кості. Біллі в той вечір щастило як ніколи, і сталося йому виграти у одного з піратів цілого золотого дублона!