ПРОЛОГ

1872 рік

— Доне Мігелю, зі всією поваго, але я капітан цього судна і я сам вирішуватиму, кого відряджати з вами в шлюпці. Тим більше, якщо цей острів такий небезпечний, як ви це стверджуєте.

Капітан невеличкої двощоглової шхуни «Красуня Мері» починав виходити з себе. Цей кульгавий старий з відразливим сиплим голосом і неприємним поглядом чорних, як смола, очей, який найняв його в Сіднейському порту і назвався Мігелем Кабрерою, за час довгої подорожі так його допік, що капітан вже не приховував свого роздратування. Мало того що хитрий іспанець, пообіцявши щедру винагороду після прибуття в Америку, примудрився нав'язати йому абсолютно невигідний фрахт, — причому «Красуні Мері» довелося шукати незазначений на картах острів, — так, на додачу до всього, він в буквальному сенсі споїв його помічника і постійно ліз давати вказівки матросам.

— Авжеж, капітане, авжеж. Просто ми з приятелем хотіли, щоб у разі чого поруч була пара-трійка надійних хлопців, — просипів старий і поплескав по широкій спині свого «приятеля» — здоровезного чолов'ягу з маленькою голеною головою, великою сергою в лівому вусі і масивною нижньою щелепою, порослою рідкою щетиною, що стирчала в різні боки.

На відміну від занадто балакучого іспанця його приятель за всі три місяці подорожі ледь чи вимовив зо дві фрази. Ось і зараз він лише штрикнув капітана своїми маленькими, глибоко посадженими оченятами, що поблискували з-під масивних надбрівних дуг, і недобре посміхнувся, показуючи рідкі, але міцні зуби.

Капітан покосився на довгий ятаган, що висів на поясі чорної сутани «приятеля», і вкотре заспокоїв себе тим, що має при собі револьвера, а в замкненій скрині його каюти лежать дві рушниці. Невідомо, як про них дізнався іспанець, але він вже намагався завести розмову про те, що непогано б озброїти людей, які мали вирушити з ним на острів.

Увійти в закриту бухту, розташовану в південно-західній частині острова, шхуні не дозволяла осадка. Принаймні, так стверджував старий. У капітана ж не було ніякого бажання це перевіряти, тим більше що хитрий іспанець вперто не хотів казати, що йому знадобилося на цьому богом забутому клаптику суші. Та й вулкан, над яким здіймалася цівка густого сизого диму, не додавав капітану бажання затримуватися тут надовго.

Він наказав спустити шлюпку і відрядив п'ятьох веслярів, пообіцявши вислати допомогу, якщо шлюпка не повернеться до наступного ранку. На що Мігель Кабрера тишком відвів його в бік і, притискаючи свого, пошарпаного як і він сам, трикутного капелюха до грудей, став гаряче запевняти, що допомога не знадобиться. Зрештою він витребував з капітана слово, що той дочекається шлюпку, навіть якщо доведеться стояти тут тиждень або місяць.

Дивлячись, як спритно кульгавий старий спускається мотузковим трапом до шлюпки, капітан подумав, що він мабуть не такий вже підстаркуватий, як здається. Аби не сиплий голос і сиве волосся, зібране в довгий, перехоплений в двох місцях хвіст, йому навряд чи можна було б дати більше ніж сорок років.

Коли шлюпка зникла за грядою зазубрених, як акуляча щелепа, рифів, капітан прибрав від очей оглядову трубу і наказав розставити вахти за стоянковим розкладом...