Розділ 3 "Вона"

Ярослав

— Дідько… — сідаю на ліжку, проводжу долонями по обличчю, відганяючи залишки тривожного сну.

Довго вона мені буде снитись? За яке покарання? Побачив учора на одну мить, а снилась усю ніч. І що вона тут робила? Хоча, яка мені різниця? Мало справ, щоб ще копирсатися у нікому не потрібному минулому?

Встаю, підходжу до вікна, відкриваю штори: вигляд так собі. А раніше мені тут подобалось. Я зупинявся у цьому готелі кілька разів, все здавалося більш сучасним. Та й холодно якось, наче колишній власник економив на опаленні. Після вчорашньої зустрічі все не так.

Спогади — єдина моя слабкість, яку я досі не можу побороти. З почуттями вийшло легше, я вирвав їх із серця. Правда, з його частиною, але це вже не так важливо.

Замовляю каву і приймаю душ, поки її не принесли. Сьогодні важливий день, хоча я терпіти не можу всі оці знайомства з персоналом. Але буде добре, якщо не доведеться підбирати новий перед святами.

Свята…

Це ще одна проблема. Добре, що я змінив напрямок, у готелях в цей період справи йдуть жвавіше, ніж з будівництвом. Принаймні я на це сподіваюся.

В принципі, сервіс працює справно. Я приїхав учора ввечері, а костюм вже випрасували, каву принесли швидко і гарячою, адміністраторка ввічлива та в курсі усіх справ. Може, не все так погано, як здалося мені учора?

Від роздумів відволікає тихий стукіт у двері.

— Увійдіть, — завершую застібати сорочку, знімаю з вішака піджак.

— Доброго ранку, Ярославе Андрійовичу, — на порозі з’являється незнайомий чоловік.

— Доброго, — підходжу ближче.

— Я Борис, ми говорили з вами телефоном.

— Так, пам’ятаю, — розумію, що це старший адміністратор. У розмові він здався мені компетентним та серйозним. — Радий знайомству, — простягаю руку для привітання.

— Навзаєм, — він легко усміхається, але помітно нервує.

— Я так розумію, що працівники вже на робочих місцях? — перевіряю час, глянувши на годинника.

— Усі на місцях, нічна зміна теж.

— За дві хвилини спущусь.

— Зберу усіх в холі, — киває і виходить.

Що ж, якщо він буде таким виконавчим і в інших питаннях, через тиждень зможу поїхати додому, владнавши усі справи з документами. Одягаю піджак, кладу телефон до кишені і виходжу. Спускаюся сходами, хоча у готелі працює ліфт.

Я помічаю її не одразу, спочатку звертаю увагу на дівчину, що одна-єдина серед усіх сидить на диванчику, а потім моє серце пропускає кілька ударів. Вона стоїть за стійкою, опустивши погляд. За весь час знайомства не наважується подивитися в мій бік. Міг подумати все, що завгодно, тільки не те, що Віка тут працює. Чому адміністратором у готелі? А як же фінанси?

Гніваюсь. Сам на себе. Не хочу на неї дивитись, але очі постійно звертаються в той бік. Вона підстригла своє шикарне волосся. Хоча, мені немає до цього діла. Бліда, можливо, навіть розгублена. Чому? Неприємно мене бачити? Я теж не в захваті.

У кабінеті розумію, що це справжня халепа — зустріти у своєму готелі колишню. Та ще й кого? Ту, яка розбила серце, витрясла усю душу своїм вчинком.

Документів багато і краще мені їх усі переглянути, щоб не думати зайве. Та й ремонт тут не завадить зробити, і придбати нові меблі. Потрібно зайнятися справами, бо можу наробити дурниць.

Після короткого стуку з’являється Борис з текою у руках.

— Звіт останніх двох тижнів, після зміни власника.

— Перегляну, — відхиляюся на спинку крісла. — Борисе, а чому вакансія адміністратора відкрита?

— Власне, вже не одна… — губиться він.

— Причина?

— Одна з адміністраторів сьогодні вирішила піти?

— Он як? — зціплюю пальці на грудях. — Хто саме? — насправді я знаю, просто хочу почути відповідь від нього.

— Вікторія. Поняття не маю, ким її замінити.

— По-перше, вона повинна відпрацювати, за цей час знайдеться заміна. А по-друге, яка причина її звільнення? — мені дуже цікаво, що вона вигадала.

— Віка стажувалася тут лише два тижні. Пояснила це особистими проблемами, які не бажала озвучувати. Я не маю права її тримати, вона вже пішла. Гадаю, правильним буде оплатити їй ці два тижні…

— В жодному разі, — дратуюсь. Спаплюжила моє почуття, посміялася, зрадила, а тепер вирішила втекти? — Який період стажування?

— Місяць, — здається, Борис не розуміє, що я маю на увазі.

— Вікторія має відпрацювати обговорений період, і тільки тоді отримати платню.

— Я розумію, але…

— А те, що вас буде оштрафовано за порушення теж розумієте? — з цього моменту він починає мене дратувати. Нехай робить, що завгодно, але поверне зрадницю. Так просто я не дам їй піти. І нехай це виглядає помстою, мені байдуже.

— Але… — він затинається. Напевно, я говорю грубіше, ніж повинен. — Добре, я спробую їй зателефонувати.

— І покажіть мені справи усіх адміністраторів, — мені потрібна одна, але йому це знати не обов’язково.

— Вони знаходяться тут, — підходить до шафи й дістає теку.

Відкриваю її тільки-но він виходить. Ну, звісно, жодних документів на стажера. Лише ксерокопія першої сторінки паспорта. На білому папері нечітке фото дівчини з минулого.

— Досі Мельник… — бурчу й з силою закриваю теку. Усередині неприємне ниття від спогадів. Краще б вона пішла, але образа не дає взяти і відпустити. Мій гнів не зник, він завжди поряд і постійно нагадує про помилку довіритись.

Переглянуті папери та звіти приємно дивують. Особливо прибутки ресторану, який знаходиться на першому поверсі. Його наявність значно спрощує життя у готелі і окремо він теж добре функціонує. Може, краще було б зайнятися ресторанним бізнесом? Це гарна ідея, тільки потрібно зважити всі «за» та «проти».

До самого вечора працюю у кабінеті. Обідаю та вечеряю у ресторані, знайомлячись з меню та шефом. Мабуть, тут немає причин щось змінювати, хоча досвіду з ресторанами я ще не мав. Перший готель я відкрив вдома півтора року тому. Він невеликий, але побудований з нуля. З цим все інакше, тому й підхід буде іншим.