Злочинці за ґратами

7 червня 2024 року, Мічиган. На вулиці нестерпна спека, на годиннику 13:00.

Другий, очевидно, програв усі гроші й втратив розум у казино, адже наважився вже в котре провернути подібне пограбування, як і в перші два рази, і… (— Ми ж викреслювали цей абзац зі сценарію минулі рази, переходь до справи, — перебив сценарист Марка.)

Отже, деталі цього пограбування такі:

До магазину «Золота лихоманка» під’їжджає «Тесла» 22-го року випуску. Із передніх лівих дверей виходить чоловік зростом 180 см. Це знову був Другий. Одягнений він був так само, як і під час першого пограбування. Дістає з багажника стілець із мотузкою й починає привертати увагу перехожих.

Менеджер магазину, дізнавшись від служби охорони, що перед його магазином відбувається щось схоже на початок пограбування минулих років, зателефонував 911 і розповів про це диспетчеру.

Диспетчер миттєво реагує на дзвінок, називає персональний номер і за відповідями на навідні питання класифікує обставини інциденту. Їх він одразу ж заносить у спеціальну комп’ютерну систему, здатну миттєво визначити місце розташування найближчого патруля поліції, який негайно вирушає за вказаною адресою. Диспетчер згадав, що за останні чотири роки у ці дати ставалися схожі пограбування, і відразу, окрім поліції, передав дані до ФБР.

На той момент гравець-доброволець вже сидів, прив’язаний до стільця, наступний гравець, що стояв поруч, вже чекав своєї черги. Усі стояли так, що з камер спостереження магазину нічого путнього видно не було. У разі, якщо крізь скло машини знову з’явиться дуло пістолета -кулемета то ніхто з охорони не дізнається про це завчасно.

Другий стукає у заднє праве вікно, і воно опускається.

Там сидить чоловік, одягнений так само, як і Другий.

Другий запитує у Першого, — готовий до гри, Перший?

Перший відповідає, — починаймо, — і дістає з-під плаща пістолет-кулемет «УЗІ», націлюючи його на добровольця на стільці.

Другий каже добровольцю та усім присутнім, — Якщо не будете слухатися Першого — він вас застрелить або підірве, він має то саме що і я  — Перший дістає з-під плаща й показує вибухівку сходу на С4.

Другий іде до дверей магазину, але ті виявляються зачиненими, оскільки менеджеру порадили непомітно зачинити магазин і вивести всіх через запасний вихід. Повертаючись до машини, він помічає поліцейський патруль, що наближається. Швидко підбігає до колеги й каже тому не рухатися й засміятися так, наче той щойно почув веселий жарт. Той виконав, що йому сказали. Патрульна машина проїхала повз, але припаркувався через 5 машин від них.

Другий питає у Першого, — тікаємо чи прискорюємось?

Перший відповів, — прискорюємось, Другий, прискорюємось!

Другий бере в заручники одного з присутніх, що стоїть поруч, і стріляє в скляні двері магазину. Після першого пострілу в дверях утворюється лише отвір, тому він відразу стріляє ще двічі — двері розлітаються на уламки. Поліцейські вже націлюють зброю на Другого й пропонують йому відпустити заручника та здатися. У відповідь Другий каже поліції, що в салоні автомобіля — спільник із вибухівкою. Якщо вони не відійдуть більш ніж на 30 метрів за 30 секунд — він підірве її. Поліція змушена відійти. Тим часом прибуває одна машина ФБР і ще кілька поліцейських. 

Другий із заручником заходить через розбиті двері до магазину. Всередині вже нікого не було — співробітники й відвідувачі вийшли через чорний хід. Другий наказує заручнику розбити всі полиці та зібрати все, що на них лежить, і сам починає збирати з протилежного боку.

Відомий нам раніше, (але вже з новим званням, агент відділу CID у структурі ФБР) Стів у момент пограбування був недалеко від місця пограбування він і був в тій машині ФБР. Отже Стів дає вказівку поліції оточити район магазину й почати евакуацію мешканців у радіусі 100 метрів, щоби було якнайменше жертв і постраждалих, а на даху сусідньої будівлі посадити снайпера з тепловізійним прицілом, аби той доповідав про зміни ситуації.

(Обурюючись, Марк каже: «Нарешті велика шишка Стів згадує про якогось там дрібного детектива Марка!»)

Повернімось на півтори години раніше.

До речі, тоді я був у ресторані того міста — за три квартали від місця пограбування. Виконував чергове простеньке, але з солідним гонораром завдання: потрібно було прослідкувати за одним чоловіком і дізнатись, з ким він раз на місяць зустрічається в ресторані. Дружина підозрювала його у зраді.

Але до чоловіка прийшов, як я зрозумів, друг. Я непомітно зробив кілька фото й надіслав їх дружині — у відповідь отримав, що з чоловіком це її колишній хлопець. Вона здивувалася й захотіла дізнатись, про що вони говорять.

Я, як професійний детектив із великим досвідом, був до цього готовий. Дістав свій портативний пристрій для прослуховування, замаскований під смартфон 22-го року, підключив Bluetooth-навушник і чую звичайну розмову двох старих друзів.

Виявилось, що вони знайомі з дитинства, а в той час, коли жінка зустрічалась із другом, її майбутній чоловік навчався за кордоном. І оскільки вона не цікавилася друзями тодішнього хлопця, то й не знала про їхню дружбу.

Про шлюб чи саму жінку вони майже не говорили — розмова йшла про якийсь спільний бізнес. Я не буду вдавався в подробиці. Я просто записував усе на той самий пристрій для прослуховування.

Через годину двадцять після початку зустрічі вони вийшли з ресторану, попрощались і розійшлись. Я скинув аудіозапис дружині. На мій рахунок надійшла друга частина гонорару.

Я ще десять хвилин сидів, пив капучино, дивився у вікно, де одна за одною проїхали три поліцейські машини. Порадів за себе — що можу будь-коли дозволити собі відпочити, що мені не потрібно, як у поліції, писати звіти — загалом, сам собі начальник.

І тут мої радісні роздуми перервав дзвінок від Стіва.

Стів каже, що Другий зараз грабує магазин «Золота лихоманка» в Мічигані... Я глянув на карту в телефоні, перебив його й сказав, що зараз підійду, бо знаходжуся за п’ять хвилин ходьби від того магазину. Не вислухавши його до кінця, я вимкнув дзвінок, оплатив рахунок і попрямував до місця події.