Глава 14.

Кінець тижня видався напруженим: за четвер та п’ятницю я подивилась дві квартири після роботи, але від обох відмовилась, бо перша була брудна, зі старим запиленим диваном в жирних плямах, а коли я оглядала другу, сусіди за стіною кричали так, ніби у них було змагання хто швидше зірве свої голосові зв’язки, тож цей варіант я теж відмела.

А в суботу ми з Соколовським дрихли ледь не до обіду. Я прийшла на кухню, коли Женя попивав свій білий чайок і читав щось у смартфоні.

- Як дивишся на те, щоб поїсти стейки на сні… - він збився, подивився на настінний годинник і виправився, - на обід?

- Стейки - це чудово, - погодилась я, - але я не вмію їх смажити, ще зіпсую. Можу приготувати гарнір та салат.

Сусід кивнув, погоджуючись.

- М’ясо – то чоловіча страва, - з експертним виглядом просвітив мене Соколовський, -  Я на цьому розуміюся. Ідеальний стейк має бути соковитий, середньої прожарки.

Він ліниво потягнувся, допив свій чай, підійшов до холодильника і дістав звідти уже нарізані та запаковані шматки м’яса. Потім витяг оливкову олію та вершкове масло, гілочку розмарину, часник і приправи та почав чаклування. Посипав стейки сіллю та перцем, полив зверху олією та виклав їх на уже розігріту сковорідку.

Спершись долонями на робочу поверхню, я заворожено дивилась за його впевненими та чіткими рухами. Але скоро схаменулася і приєдналася до готовки, і поки він смажив стейки, я взялась готувати картоплю по-селянськи. До м’яса вона має бути те що треба. Порізала її на крупні скибки, перемішала з оливкою олією та сіллю і закинула у духовку.

Боковим зором я бачила як Женя прийшовся гілочкою розмарину по стейках, потім змастив їх часником, від чого по кухні розлився такий неймовірний запах, що у мене аж засмоктало у животі, а зверху ще й помазав вершковим маслом.

Звідки він знає усі ці кулінарні тонкощі?

- Де ти навчився так готувати? – не стрималась я.

Він посміхнувся.

- Дуже просто: спочатку жив сам і треба було не вмерти з голоду, а потім одружився з вегетаріанкою, яку нудило від запаху м’яса.

Я тільки похитала головою і взялася за нарізку салату з помідорів та огірків.

Соколовський тим часом вимкнув газ і почав розкладати стейки по тарілках. Навіть не куштуючи їх. Я дійсно не дуже розуміюсь на приготуванні м’яса і завжди сумніваюсь готове воно чи ні та обов’язково розрізаю, чи пробую на смак.

- Як ти зрозумів що стейки готові? – поцікавилась я.

- По запаху.

- Вони що, згоріли? – не зрозуміла я.

Бо, як на мене – запах як запах. Як можна по запаху зрозуміти що страва готова, не куштуючи її?

Соколовський розреготався.

- Просто відчуваю і все тут.

- Здуріти в тебе чутливість.

- Це я не тільки м'ясо так гарно смажу, - з хитрою посмішкою відповів Женя.

Я, примружившись, глянула на нього. Знову жартує?

- Ще й картоплю, і рибу, - продовжував перераховувати він, хитро виблискуючи очима.

- Можеш не продовжувати, я зрозуміла твою думку, - я ніяково відвела погляд.

- Я взагалі все роблю ґрунтовно та якісно, - повідомив він.

Треба ж яка реклама! І до чого ж це він?

Я закінчила з салатом та поставила його на стіл, і поки Соколовський готував соус з лимонним соком до стейків, я взялася за блокнот і ручку та сіла на стільчик.

- Що ти робиш? – кинувши на мене погляд через плече, запитав сусід.

- Прописую плани на вихідні, - розсіяно відповіла я, проставляючи час у блокноті.

- Ти навіть особисте життя плануєш? – здивувався він.

Я знизила плечима, не відриваючись від писання:

- Треба все встигнути: на другу годину в мене побачення, а на п’яту уже огляд квартири.

- Секс ти не плануєш, чи думаєш ви все встигнете за цей час?

Знову він зі своїми пошлуватими жартами!

Я кинула на нього роздратований погляд:

- Хочеш скоріше мене позбутися?

- Та ні, просто цікаво.

Бачите, який він – йому просто цікаво! А тільки й розмов, що про мої побачення!

- Я ж порядна дівчина, - відповіла я, - Ніякого сексу на першому побаченні, - і задумалась, - Не раніше п’ятого!

- Це твоє правило?

- Я б не сказала, що таке вже й правило.

Насправді у мене рідко доходило до п’ятого побачення, бо більшість, так би мовити, кандидатів, відсіювались уже на першому, або й до нього. Але нащо моєму сусіду про це знати?

Саме запищав таймер на духовці, отже картопля вже готова, я підвелася, витягла прихваткою деко й поклала його на плиту. А потім наклала картоплю в тарілки з уже порізаними та политими соусом стейками, що мені мовчки подавав Женя.

Потім ми всілися за стіл та приступили до нашого сніданко-обіду. Стейки виявились і справді неймовірними, як у ресторані – соковитими, запашними та гарно просмаженими. Я аж очі примружила від задоволення так це було смачно.