Глава 6.

Обличчя Соколовського розгладилось, а на губах майнула легка задумлива посмішка.

- Ти не бачила якою вона була коли ми зустрілись, - із затаєною ностальгією почав він, - Яна дуже вродлива, а ще незвичайна, тендітна та легка. Вона здавалась мені неземною феєю і тільки з часом виявилось, що ця чарівна фея здатна філігранно виїдати мозок десертною ложечкою та псувати нерви.

- То тебе засліпило кохання? - пожартувала я.

- Можна й так сказати, - кивнув він, - Знаєш, є така японська приказка: «Красуня – це меч, що розрубає життя»?

Я здивувалась таким словам з уст цього, як я вважала, сухаря.

- Звучить дуже поетично… - помітила я.

- Вся японська філософія та поезія така: лаконічна та витончена.

- Не читала.

- Ти багато втратила.

- Не сумніваюсь.

Женя довірливо розповів:

- Чоловіки насправді дуже поблажливі до красунь та радо прощають їм милі капризи та слабкості, - і хмуро додав як відрубав, - До пори до часу.

Я трохи помовчала, роздумуючи про японську поезію та про красунь, і все ж не стримала цікавості:

- А в чому ж у вас виникли проблеми у подружньому житті?

Соколовський повів плечима:

- Практично в усьому. От уяви собі картину: зимовий вечір, падає лапатий сніг, а той що вже випав, блищить у світлі ліхтарів. Ти виходиш з авто, ступаєш на ще не утрамбований сніг, і він так приємно рипить під ногами. Вдихаєш свіже морозне повітря і йдеш додому. Відкриваєш двері й тобі в обличчя вдаряє жахливий душний запах благовонній.

Він скривився від відрази та зло видихнув:

- Вони справді смердять, ці благовонія, не дарма їх так називають. Я починаю відкривати вікна настіж щоб провітрити цей сморід, а на мене кидається Яна як та фурія та наїжджає що я зіпсував їй медитацію протягом та своїм невдоволенням. А без благовоній вона не може сконцентруватися, бо ці аромати пробуджують у ній якісь тонкі енергії, а я нічого не розумію.

Женя стиснув зуби так що аж лінія щелепи загострилася, а потім продовжив:

- Вона взагалі весь час літала десь у хмарах. Ось це її здавалось би невинне захоплення езотерикою, йогою, духовним ростом та іншою маячнею - мало того, що шалено дорого коштує, так вона ще й нав’язувала мені своє бачення як треба жити. І постійно виносила мозок, що я їм трупи тварин.

- Щооо?.. – шоковано запитала я.

- М’ясо, - пояснив він.

Я полегшено видихнула.

- Хоча я їй пояснював, що якщо не буду їсти м’ясо, то буду постійно голодним і тоді сам буду готовий убивати. Яна – вегетаріанка, так що звісно, м’ясо вона не готувала і на вигляд не виносила. Вона взагалі нічого не готувала, харчувалася тільки якоюсь травою, сирами та смузі. Готував я, а Яна демонстративно закривалась в кімнаті, бо її нудило від запаху м’яса. Тому з часом я почувався просто щасливим коли вона летіла на якийсь свій черговий ретрит кудись на Шрі-Ланку, не зважаючи на вартість цього задоволення, бо тоді я міг спокійно пожити без цього смороду від аромо-свічок, постійних наїздів що я живу на низьких вібраціях і не правильно харчуюсь.

Я помітила як його руки раптом сильніше вчепились в кермо, аж шкіра зблідла на кісточках і він крізь зуби промовив:

- А ще оцей її постійний пошук духовних вчителів! Всі ці шахраї з блаженними посмішками, вони просто видурюють з таких дуреп гроші, а Яна й рада. І всі мої аргументи, що це якась маячня, розбивалась об те що я просто нічого не розумію в тонких енергіях, - зло закінчив він.

- Вона взагалі нічим крім медитацій та духовних пошуків не займалась? – поцікавилась я.

Я була дуже заінтригована розповіддю, бо мені такий стиль життя був в новинку, я давно звикла розраховувати тільки на себе, і не могла дозволити собі не працювати ще з часів універу.

- Ще Яна блогер на ютубі, але не дуже популярний. Їй потрібно ще декілька десятків тисяч фоловерів щоб активувалась якась там кнопка і почалась монетизація. Але вона впевнена що її чекає успіх, бо вона посилає якісь там сигнали в космос.

- А як блог називається? – спитала я, бо вже аж закортіло подивитись на цю неземну фею.

- Космічні енергії з Яною Кассіопеєю.

- Звучить, - я задумалась, як би це назвати, - містично.

Соколовський лише невесело хмикнув.

Якийсь час ми мовчали.

Врешті я сказала:

- Я думаю, ви просто різні, у вас різні цінності та бачення життя. У мене є друзі: Аня та Андрій, вони теж вегетаріанці, теж люблять оці свої тусовки на березі моря, але їм обом це подобається і вони справді щасливі разом.

Женя криво усміхнувся:

- Ось і я зрозумів, що шалено щасливий жити без Яни. Це як у тій притчі «купи козу» - поки не був одруженим навіть не усвідомлював наскільки був щасливим, а завдяки дружині зрозумів, що серйозні стосунки не для мене. Суд дав нам пів року на примирення, але я для себе вже все вирішив - життя варте того щоб прожити його так, як ти хочеш, і, гадаю, шлюб не для мене.