Частина 20

Поранення виявилося важчим, ніж спершу думав сам Бйорн.                                                          

Меч розсік плече й зачепив кістку. Рана довго не гоїлася, кілька разів відкривалася знову, а лихоманка тримала його прикутим до ліжка майже до кінця літа. Навіть коли жар відступив, ліва рука ще довго не слухалася. Він злився на власне безсилля, але нічого не міг змінити.

Щодня Бйорн виходив до берега й дивився на море.                                                          

Щоразу ловив себе на одній і тій самій думці.                                                                                       

«Якщо вона жива, я знайду її.»                                                                                       

Та спершу він мав знову навчитися тримати в руці меч.                                                          

Коли сили нарешті почали повертатися, на нього чекало нове випробування.                             

Ярл Ерік не забув своєї образи.                                                                                                                    

Після повернення Бйорн відкрито заявив, що не одружиться з його донькою. Союз, який мав зміцнити два впливові роди, розсипався просто на очах.                                                          

— Ти ганьбиш не лише себе, а й мою сім'ю, — холодно сказав Ерік. — Моя донька була твоєю нареченою довго. Я багатьом відмовляв. А ти..                                                          

........                                                                                                                                                                  

Рід Бйорна мусив виплатити Ерікові значну виру за розірвану домовленість. Довелося віддати частину худоби, срібла та навіть кілька земель, що належали їхній родині ще від діда.

Для його матері це стало останньою краплею.                                                          

— Через одну полонянку ти пустив під ніж усе, що будував твій батько! — не стримувала вона гніву. — Вона давно мертва, а ти й досі живеш примарами!                                                          

Бйорн нічого не відповів.                                                                                                                    

Лише мовчки вийшов із довгого дому.                                                                                       

Відтоді між ними оселився холод.                                                                                       

Мати більше не приховувала свого невдоволення. Вона дорікала йому за кожної нагоди, переконувала родичів, що син занапастив майбутнє їхнього роду, а іноді навіть відкрито звинувачувала Ярославу в усіх їхніх бідах, хоча тієї вже давно не було поруч.

Бйорн терпів.                                                                                       

Бо знав: якби мав змогу повернутися в той день, він зробив би той самий вибір.                                      

Осінь змінилася суворою зимою.                                                                                       

Фіорд скував лід, а морські походи припинилися до весни.                                                          

Саме тоді до північного поселення прибув Сігурд.                                                          

Разом із дружиною та новонародженим сином він щозими навідував рідні землі, проводячи холодні місяці серед своїх.                                                                                                                                               

Та вже першого вечора Сігурд попросив Бйорна вийти надвір.                                                          

— Треба поговорити.                                                                                                                    

У його голосі було щось таке, що змусило Бйорна насторожитися.                                                          

Вони мовчки пройшли до самого берега. Над морем кружляв дрібний сніг, а темні хвилі тихо билися об каміння.                                                                                                                                                           

Довгий час Сігурд мовчав.                                                                                       

Нарешті важко зітхнув.                                                                                                                    

— Я був на Русі.                                                                                                                                                 

Бйорн лише кивнув.                                                                                                                                            

— І?