Частина 15

Ярослава довго не могла повернутися до звичних справ після зустрічі зі Святославом. Здавалося, ноги самі несли її двором, а думки залишилися там, біля пристані, де він так само дивився на неї, як і багато часу тому. Без докору. Без ненависті. Лише з болем і надією.                                            

Вона несвідомо торкнулася стрічки, схованої за пазухою. «Поїхати зі мною...» Ці слова не давали спокою. Колись вона віддала б усе, аби почути їх. Тепер же вони лякали. Чи мала вона право залишити Бйорна? Вона полюбила його - свого ворога, а тепер він став для неї найріднішим. І саме це робило вибір нестерпним. Святослав був її минулим. Бйорн став її теперішнім. А майбутнього вона не знала.                                                                                                                                    

— Ярославо!                                                                                                                                    

Голос маленької Астрід вирвав її з думок.                                                                                        

— Гунхільд шукає тебе.                                                                                        

Ярослава всміхнулася.                                                                                                                                     

— Де вона?                                                                                                                                    

— Вона сказала, що буде чекати біля головного входу. Щось сталось із старшою донькою Мойри.—  Дівчинка похитала головою.                                                                                        

Ярослава подякувала й рушила через двір.                                            

Довгий будинок стояв відчиненим. Усередині чулося кілька голосів.                                            

Вона вже хотіла покликати Гунхільд, коли почула знайоме ім'я.                                            

— ...Бйорне.                                                                                                                                    

Ярослава мимоволі завмерла.                                                                                        

Говорила мати Бйорна.                                                                                        

— Ти більше не можеш відкладати цю розмову.                                                                                        

Запала тиша.                                                                                                                                    

— Донька ярла Еріка чекала достатньо довго.                                                                                        

Ярослава насупилася.                                                                                        

Про кого вона говорить?                                                                                        

— Ваш шлюб мав відбутися ще два роки тому.                                            

Серце Ярослави боляче стиснулося.                                                                                                               

Вона не хотіла слухати.                                                                                                                                    

Справді не хотіла.                                                                                                                                    

Та ноги ніби приросли до землі.                                                                                                                        

Голос Бйорна був втомленим.                                                                                        

— Не зараз.                                                                                                                                    

— Саме зараз. Ти син ярла. Союз із Еріком потрібен нашому роду. Його донька стане доброю дружиною.                                                                                        

Ярослава відчула, як у грудях похолоднішало.                                                                                        

Доброю... дружиною.                                                                                        

Наче хтось повільно стискав її серце.                                                                                        

— Ти не хочеш зараз, бо не награвся ще з полонянкою?                                                                              

Ярослава мимоволі затамувала подих.                                                                                        

— Вона не полонянка.