Глава 24

Спогади

Ледве повернувши собі вертикальне положення й міцно упершись чоботами в розмоклу глину, я одразу ж гучно звернувся до кучера, намагаючись перекричати безжальний гуркіт стихії:

— Кучере! Скажи мені, якого біса ти взагалі повів карету цією занедбаною дорогою?! Ти що, осліп і не бачив попереджувального знака на роздоріжжі? Там же чорним по білому було написано: «Небезпечно! Повертай!»

Молодий кучер, який від страху й гуркоту зливи вже заледве тямив, що відбувається, відповів мені зовсім не до ладу — мабуть, не розчувши половини моїх слів крізь шалений шум стихії:

— Так, бачив я той клятий напис! Я тому й повернув сюди, бо там було написано: «Обережно, повертай!» Ну от я, як порядний і слухняний візник, обережно й повертав усюди, куди дорога завертала! Та звідки ж я, в біса, міг знати, що просто перед самим маєтком на нас чекає така смертельна пастка?!

Я на мить аж застиг, геть не розуміючи цієї безглуздої відповіді.

Яке ще «обережно, повертай»? Що цей бовдур верзе під такою зливою? Не стримавшись, я обурено вигукнув:

— Ти що, дурню, загальноельфійської мови взагалі не вчив у своїй глушині?! Де, покажи мені, де на тому щиті було написано слово «Обережно»?!

Але кучер чи то через тваринний переляк, який остаточно позбавив його здатності нормально міркувати, чи то через суцільну стіну дощу продовжував демонструвати просто феноменальну майстерність недочування. Він обурено загорлав у мій бік:

— Та що ти таке кажеш?! Яка ще загальномалійська мова, до чого тут вона?! Там було нормальними загальноельфійськими рунами написано! Не знаю, який бовдур і грамотій там той знак ставив! Краще б вони замість свого дурного «Обережно» написали великими літерами «Небезпечно»! Бо тут же дійсно дорога в один кінець! Матір Божа, ми ледь голови не склали!

Тут я нарешті збагнув, що хлопець зараз перебуває в стані глибокого шоку й трохи не при собі.

Вести з ним філологічні дискусії серед ночі й з’ясовувати, хто з нас краще знає ельфійську, було справою абсолютно марною.

Не слід було більше витрачати на ці розмови дорогоцінний час.

Наскільки я встиг розгледіти під час попереднього спалаху блискавки, екіпаж поки що тримався відносно стійко.

Попри те, що одне заднє колесо безпорадно зависло над порожнечею, сама карета важко лягла масивним дубовим днищем на край глинистого рову.

Настав критичний момент, коли потрібно було негайно вибиратися з пастки й насамперед звільнити коней від упряжі.

Треба було діяти блискавично, поки нескінченний бурхливий потік води остаточно не розмив глинистий ґрунт під величезною вагою екіпажа!

Черговий спалах у небі яскраво підтвердив мої тверезі роздуми. А ще...

У ту коротку, мінливу мить, поки все навколо було залите сліпучим світлом, я мимохідь побачив обличчя дівчини. У профіль.

Вона саме рвучко повертала голову, розгублено дивлячись кудись у напівтемряву салону карети.

І я, сам не розуміючи чому, у такий дикий, недоречний і небезпечний для таких думок момент... раптом зловив себе на думці, що вона надзвичайно, аж до перехоплення подиху, вродлива.

У цьому своєму наскрізь мокрому зеленому капелюшку, з-під якого неслухняними хвилями вибивалося яскраве вогненно-руде волосся, що блищало від крапель дощу.

Її витончені, правильні риси у грозовому сяйві здалися мені просто... ідеальними.

«Та що це зі мною, в біса, коїться?! Про що я, в біса, думаю просто зараз?!» — подумки вилаяв я сам себе, відчуваючи, як обличчя пашить зовсім не від холодної води.

Ці двоє нещасних, як і їхні бідні коні, зараз перебувають у смертельній небезпеці, з якої їх треба витягувати за шкірки без жодних зволікань!

А я, як останній збоченець, стою тут посеред бурі, стікаю водою та багнюкою й отримую якесь дике естетичне задоволення від миттєвого образу незнайомки, який для мене так люб’язно й вчасно висвітила ця клята блискавка.

Краще б вона взагалі не сяяла! Бо тепер цей образ осяяного грозою, мокрого й прекрасного дівочого обличчя наче розпеченим залізом викарбувався в моїй свідомості.

«Ай-ай-ай! Який же ти кінчений збоченець, Річарде! — безжально присоромив я сам себе, подумки даючи собі ляпаса. — Замість того щоб рятувати людей, ти застиг як укопаний і смакуєш образ дівчини у своїй голові! Боже, це ж практично те саме, що підглядати! Вона ж навіть не бачила, що ти на неї витріщаєшся! І чому, ну чому ти повернув свою дурну голову саме туди, коли промайнула блискавка, га? Саме на неї! Бо вона дівчина? На кучера ти ж навіть не глянув — чхати на нього хотів! А на дівчину витріщився, щоб роздивитися, яка вона з себе! Збоченець як є!»

Щоб очистити голову від недоречних думок, я різко мотнув головою, скидаючи з волосся зайву воду, і загримів командирським голосом:

— Слухайте мене сюди! Негайно покиньте карету! Живо вибирайтеся геть!

Кучер у цілковитій паніці знову заверещав із даху:

— Та ти що, здурів, чи що?! Якщо ми хоч на сантиметр ворухнемося, ця махіна одразу ж рухне на дно рову!

Усе з ним було зрозуміло. Хлопець переляканий майже до смерті, мізки відмовилися служити.