Глава 10

Вона теж стиснула губи й, склавши віяло та насупившись, подивилася на мене.

В її очах спалахнув вогонь холодної рішучості, коли вона відповіла:

— Ну до чого тут він? Ну до чого? Я — твоя дружина! Я маю перед тобою, як і ти переді мною, певні обов’язки, які треба виконувати! Це як торговельний контракт. Ми повинні виконувати певні зобов’язання один перед одним у межах цього контракту. А все, що поза його межами, нас не повинно стосуватися! І Вельмонт не маленький хлопчик. Він чудово розуміє, що я вже роками є дружиною іншого чоловіка!

Я багатозначно кивнув і відповів, карбуючи кожне слово:

— М-м... І це означає, що можна спокійно ранити його почуття й завдавати йому болю, а він повинен усе розуміти, ковтати й весело тобі всміхатися, бо ти ж начебто перебуваєш у шлюбі за контрактом? Я правильно тебе зрозумів?

Елізавета насуплено мовчала, дивлячись на мене важким поглядом.

Лише її дихання почало пришвидшуватися, виказуючи наростання обурення, яке вона вже ледве стримувала.

Я тим часом продовжив, не даючи їй оговтатися:

— А скажи мені чесно: ти б спокійно поставилася до того, якби дізналася, що Вельмонт проводить ночі з іншою жінкою?

Очі Елізавети широко розкрилися. У них миттєво спалахнув гнів, і вона випалила:

— Ні! Ти знову починаєш? Я тобі вже говорила: якщо він буде з іншою жінкою — це буде зрада! Я цього ніколи не пробачу! А я — заміжня!

Я знову кивнув і відповів, відчуваючи, як абсурдність її логіки вже починає тиснути мені на скроні:

— Зрозуміло... Тобто твій статус повинен виправдовувати тебе, і Вельмонт має нормально до цього ставитися. А якщо Вельмонт одружиться? Його це вже не виправдовуватиме? Це все одно буде зрадою?

Елізавета, так само важко дихаючи, майже вигукнула:

— Ні! Його це не виправдає! Неважливо! Дружина то буде чи якась інша хвойда! Якщо він буде з іншою жінкою — це буде зрада мені! І в мене зовсім інша ситуація! У нас із тобою зовсім інша ситуація. Цей шлюб був вимушеним! Тому мене це виправдовує, бо я пішла на нього вимушено, а не за власним бажанням!

Я всміхнувся — гірко й виклично — і сказав:

— Ну дивись. Вельмонт — збіднілий аристократ, але походить із давнього знатного роду. Його родина ледве зводить кінці з кінцями. Ти ж розумієш, що насправді він теж може бути змушений укласти шлюб із багатою жінкою, яка прагнутиме породичатися з таким давнім родом, як у Вельмонта. І тоді він так само буде змушений, як ти кажеш, за контрактом виконувати свої зобов’язання. Це теж буде зрада?

Обличчя Елізавети вмить спалахнуло. Вона почала поспіхом узувати черевички, нервово поправляючи сукню, й обурено вигукнула:

— Ти навмисно вирішив із самого ранку зіпсувати мені настрій! Я не буду відповідати на твої дурні питання. Хоча ні! Відповім! Так! Усе — зрада! Будь-який зв’язок з іншою жінкою — зрада!

Я миттєво відповів, не даючи їй просто так піти:

— Дуже цікаво виходить, Елізавето. І ще одне мені дуже цікаво: за які ж саме подружні обов’язки ти так хвилюєшся?

Елізавета, вже виходячи з кімнати, майже зупинилася у дверях і все так само обурено кинула у відповідь:

— Ти що, смієшся з мене? Звичайні подружні обов’язки! Стежити, щоб чоловік не робив необдуманих вчинків, дбати про затишок у сім’ї, щоб чоловік комфортно почувався в ліжку та щоб біля нього не крутилися всілякі фурії! Я — відповідальна й добре розумію, що таке обов’язок! А от ти всі ці шість років ставишся до своїх обов’язків безвідповідально! І взагалі, якого біса ти так переймаєшся почуттями іншого чоловіка?!

Я обурено вигукнув їй у спину:

— Бо Вельмонт — нормальний чоловік! Він не заслуговує на біль!

Елізавета від обурення аж зайшлася криком, відповідаючи вже з коридору:

— Та ви обидва ненормальні! Ні ти, ні він не можете дати жінці повною мірою того, що їй потрібно!

І вона швидко пішла геть.

Я залишився один. Сперся руками на стіл і закрив обличчя долонями, відчуваючи, як голова розколюється від напруги.

Як же все могло так закрутитися? Чому доля так жорстоко пожартувала зі мною, змусивши мене одружитися?

Це точно якийсь злий рок... Одружитися, а потім покохати іншу жінку — ту, яка не вірить у щирість твого кохання...