Глава 5

Вільвета кинула палкий, сповнений образи погляд на Елізавету й ледь чутно процідила крізь щільно стиснуті зуби:

— То ви, пані, виходить, постійно обговорюєте мене за моєю спиною?

Елізавета кинула на Вільвету гострий, наче лезо, погляд і в’їдливо, з неприхованою зверхністю відповіла:

— Ну звісно! Будь-яку загрозу треба ретельно обговорювати, а не заплющувати на неї очі. Навіть якщо та загроза на вигляд зовсім незначна!

Мене почала серйозно дратувати ця марна й абсолютно беззмістовна сутичка двох жінок.

Я гучно й багатозначно кашлянув у кулак, а потім промовив важким, низьким голосом, усе так само непохитно дивлячись просто перед собою:

— Я перепрошую, шановні пані! Але перебивати людину під час важливої промови через власні емоційні спалахи — це крайній прояв неповаги та кричущої невихованості! Чи не так ви мені щойно казали, пані Вільвето? Чи тебе цього не навчали у славетній Академії для шляхетних дівчат, Елізавето? Дуже здивований, що ви обидві дозволяєте собі подібне стосовно чоловіка й водночас вашого законного роботодавця!

Вільвета миттєво опустила погляд у підлогу. Елізавета розгублено відвела очі вбік. Я тим часом спокійно продовжив:

— Відповідаю вам обом на спільне запитання, чому я досі мовчав. По-перше, сьогодні своєю поведінкою я знову довів власну помічницю до стану вкрай гострого обурення! Тому її зухвала поведінка була викликана саме цим емоційним станом. А ми всі добре знаємо, як бурхливо реагує пані Вільвета, коли її титанічній праці та зусиллям не приділяють належної уваги!

Із цим незаперечним фактом Елізавета змушена була неохоче погодитися. Вона лише кивнула й, стиснувши губи, тихо, майже сама до себе, промовила:

— Ну, це справді так і є...

Я ж вів далі:

— Своєю чергою, пані Вільвето, ви у своїй палкій гонитві за увагою до власної праці могли б поводитися значно стриманіше. Тоді не виникало б подібних двозначних ситуацій, свідками яких уже ставало чимало людей із прислуги. А це, зрештою, й породило численні плітки та брудні чутки!

Вільвета ще нижче опустила голову, ледь не втупившись поглядом у килим.

А я продовжував наводити лад у цьому безладі, який щойно ледь не призвів до справжнього емоційного вибуху.

Я повернувся до Елізавети й твердо промовив:

— Тому, Елізавето, звертаюся до тебе з наполегливим проханням негайно припинити ці недоречні сцени ревнощів, які з відомих нам обом причин узагалі не мають жодного права на існування!

Потім я повільно повернув голову до Вільвети й, дивлячись на неї згори вниз, звернувся вже до неї:

— А вас, шановна пані Вільвето, дуже прошу не так гостро й болісно реагувати на тимчасову відсутність моєї уваги. Повірте, те, що ви робите для мене, — це справді важка й цінна праця. Проте пам’ятайте, що моя свідомість, як і свідомість будь-якої людини, часом може бути зайнята чимось іншим. І це цілком може трапитися навіть під час розгляду найважливіших звітів. За це я прошу у вас вибачення, адже щиро ціную все, що ви робите для мене, цього маєтку й моїх володінь загалом!

Елізавета вмить вибухнула від обурення:

— Ти ще й перед нею вибачився?! Ну, це вже взагалі межа її мрій!

Вона почала ще нервовіше обмахуватися своїм розкішним віялом. Вільвета, так само не підводячи очей, ледь чутно промовила:

— Дякую вам за ці слова.

Я знову суворо повернув голову до дружини й наголосив:

— Я ще раз можу повторити: твої емоції зараз абсолютно недоречні! У нас триває розгляд робочого звіту, і я дуже хочу нарешті його завершити!

У відповідь вона кинула на мене сповнений образи погляд, гордовито підняла голову й палко вигукнула:

— Я твоя законна дружина! І всі мої емоції мають повне право на існування, коли поряд, надто поряд із моїм чоловіком перебуває інша жінка!

Я навмисно перевів холодний погляд на її віяло й, ледь кивнувши на нього, спокійно запитав:

— А скажи мені, законна дружино, це віяло ти купувала собі сама чи це чийсь витончений подарунок?

Вона вмить різко склала його й, опустивши погляд, неголосно промовила:

— Подарунок...

Проте тут же схаменулася й знову палко вигукнула:

— До чого ти це зараз ведеш? І давай не будемо починати, Річі, чергову сімейну сварку на очах у сторонньої людини!

Я трохи нахилив голову вбік і рішуче відповів:

— Елізавето, я лише хочу завершити розгляд цього звіту, а не починати з тобою сварку. Я лише вкотре наголосив на тому, що в цьому випадку всі твої емоції абсолютно зайві!

У кабінеті нарешті запанувала тиша.

Вітаю вас! Оновлення виходитимуть щодня, тому не загубіть цю історію серед інших — підпишіться на мене, додайте її до бібліотеки й дайте знати сердечком ❤️, що вона того варта.

Дякую вам, любі читачі! ❤️