Глава 2

Я відвів погляд убік. Не знаю, що за магічна сила криється в жінках, але коли розлючена красуня буквально свердлить тебе своїм гострим поглядом, перебуваючи на небезпечно близькій відстані, це чомусь викликає значно більше хвилювання, ніж кривава сутичка з ворогом.

Якщо у справжній баталії ти переживаєш лише за власне тіло та його фізичну цілісність, то у зіткненні з жінкою чітко відчуваєш, що постраждати може саме ментальна частина твоєї свідомості.

Звісно, усі ці пафосні історії про владних чоловіків та надто покірних дівчат — це, безумовно, дуже цікаво.

На балах усі тільки про це й теревенять, але якось підступно забувають дві надзвичайно важливі складові цієї взаємодії.

Перша: жінка ДОЗВОЛЯЄ над собою домінувати — або із власного щирого бажання, або через фатальні обставини.

Друга: якими б не були причини, жінка ДАЛЕКО НЕ ЗАВЖДИ перебуває в тому стані, коли над нею панують!

Усі навколо завжди смакують саме момент солодкого упокорення жінки перед чоловіком, і найчастіше — саме покори в ліжку!

А те, що це триває буквально якусь годину, усі ігнорують.

А потім та сама жінка, яка вночі була в ліжку наче малесеньке беззахисне кроленятко, що слухняно виконувало все, що йому накажуть, може вже наступного ранку намотати всю твою тендітну нервову систему на міцний кулак, розірвати її вщент та викинути на смітник, як непотріб, — про це всі наче навмисно забувають.

Більшу частину свого існування жінки прагнуть, щоб їх уважно слухали, дослухалися до кожного слова, приділяли їм повну й неподільну увагу.

Ба більше — вони хочуть, щоб чоловіки й самі були покірними та ніжними перед ними.

І найцікавіше те, що зовсім неважливо, у яких саме стосунках із цією жінкою перебуває чоловік.

Щойно виникають обставини, за яких обоє починають проводити забагато часу разом, одразу ж виникає така химерна форма стосунків між представниками протилежної статі.

А потім додаються ще й різні варіації цих стосунків залежно від темпераменту та складного характеру жінки!

І найчастіше ці варіації зовсім не на користь чоловіків, особливо якщо вони чинять неправильно на суб’єктивний погляд самої жінки...

Саме так зараз усе й відбувалося. Вільвета з’явилася в моєму маєтку трохи більше трьох років тому, коли виникла гостра політична напруга із сусідньою країною на півночі, а за безпеку Рубежу відповідав саме я.

І майже одразу так повелося, що нам доводилося проводити надто багато часу разом.

Деколи ми не бачилися тижнями, лише сухо віталися, і я встигав забути, наскільки вона сувора та непохитна.

А коли виникала потреба в детальному розгляді звітів, я вмить згадував, що в неї справді сталевий характер і що вона страшенно не любить, коли її слухають неуважно або коли увага хоч на коротку мить перемикається на щось інше, окрім неї та її нескінченного звіту.

Так, звісно, хтось може сказати: «Ти ж могутній герцог!

Вона лише наймана працівниця! Ти ж воював і бачив смерть! Як ти можеш так швидко здуватися перед жінкою?»

А я на це скажу так: «Ти спершу сядь на моє місце та спробуй витримати той нищівний ментальний напір, який вона випромінює. Але май на увазі: якщо відведеш погляд убік, я власноруч відрубаю тобі руку!»

Гадаю, ніхто при здоровому глузді на таке не погодиться. Тому й судити мене за цю хвилинну слабкість не варто.

От саме зараз усе так і вийшло. Вона поставила мені якесь чергове важливе питання.

Я підвівся, щоб поміркувати над ним, і раптом побачив її — ту єдину, в яку закохався, наче дурний хлопчисько. І вмить забув про все на світі.

І от я знову сиджу, а Вільвета, наче хижий яструб, грізно нависає наді мною, і я... щиро ніяковію...

Я відвів погляд убік, вказівним пальцем рефлекторно поправив свій тугий комір, який раптом здався мені якимось ошийником, прочистив горло й ледь чутно відповів:

— Так, пані Вільвето, ми з вами цілком добре одне одного зрозуміли.

Але на неї моя коротка відповідь зовсім не подіяла.